То нехай колосяться ниви!

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Весняне українське поле особливе, у цьому переконуюсь упродовж багатьох років. Ось і знову, як почув характерний спів тракторних двигунів, не втерпів – вирішив подивитись на сівбу. Лан цей зовсім поруч із околицею міста, це землі колишнього бурякорадгоспу, в якому працювали і тесть Микола Іванович Пирог, і його тітка Олена Василівна Василенко, він був водієм, вона – їздовою. Як ні як – рідня, то завжди цікавлюсь справами цього господарства - радію його успіхам, переживаю з приводу невдач, хоча вже ген скільки літ у нього інша назва – це СТОВ „Надія”. Але залишаються ті ж землі, і такі ж завзяті люди, і хліборобські споконвічні турботи.


...Техніку помітив здалеку, та і як не угледіти сучасного „Кейса”, чи „Джон Діра”, які височать казковими велетами. Тут же і меткий білоруський МТЗ-1221, випробуваний помічник плугатаря, який виручає українського хлібороба щовесни.


Не помилився - на полі триває сівба. Цей лан у масштабах „Надії” невеликий, з одного боку затиснутий автострадою, з іншого – крайньою міською вулицею, ще один бік впирається у знайому кожному бахмачанину Поросючку. Тут не більше 80 гектарів. Цікаво, що сіють? Та запитати ні в кого, всі при ділі.


День йде на вечір, сонце скотилось ближче до обрію, то промені виблискують на гребінцях хвиль, якими ряботять блюдця озерець, що утворились у кількох видолинках. Здається, водна гладь наповнена смарагдами. Справді красиво! Тільки знаю, ці долини – головний біль кожного агронома. Вони уповільнюють польові роботи, ламають гони, не дають працювати на повну потужність ні орачеві, ні сівачу. От і крутяться навколо в міру їх висихання тиждень, а то і довше.


Вже зібрався йти, як поруч при-гальмував легковик. За кермом впізнаю директора, він теж впізнав, хоча мабуть трішки здивований моєму одягу – я відірвався від господарських справ на дачі.


- Що за перевірка у нас? – жартує Володимир Миколайович.


- Прибув уповноважений райкому! – відповідаю жартом і я.


Заговорили, тепер у керівника турбот, хоч відбавляй. Після минулорічної реорганізації товариства, воно збільшилося за рахунок філій у кілька разів. Нині директор Романенко опікується справами у Красилівці і Великій Загорівці, Нових Млинах і Краснопіллі, Попівці і Стрільниках, це не лише наш, а ще й Борзнянський та Конотопський райони.


Новоутворене господарство має 14,5 тисячі гектарів ріллі. Враховуючи молочний напрямок виробництва, головне завдання аграріїв – забезпечення ситого утримання стада. А лише дійних корів тут – 2,5 тисячі голів. То вже не дивує, що кукурудзи на зерно засіють 5,5 тисячі гектарів, на силос – 3 тисячі. Дві з половиною тисячі – жита, під пшеницю відвели удвічі більшу площу. Клин у півтори тисячі гектарів займатиме ячмінь.


- Зараз ось засіваємо однорічні трави, сподіваємось на врожай вико-вівсяної суміші, - продовжував керівник і несподівано змінює тему розмови. – У нас такі гарні чоловіки трудяться на цій ділянці. Давайте напишемо щось про них, люди скучають без друкованого слова.


Намагаюсь пояснювати, що вже на пенсії, що клопотів повно на своїх сотках, що... Та директор вже помітив - мій опір все слабший і „додавив” словами:


- Вони ж впізнали кореспондента, підете від них просто так – образяться. Напишіть хоч коротко.


Гарна штука „мобілка” – в ній і телефон, і диктофон, і фотоапарат – вона і стала в нагоді...


Механізатори ставати під об’єктив відмовляються, аби вберегти час пропоную директору обговорити з ними плани на майбутній день.


- Та за цим же й приїхав, - згадує він і збирає свою польову гвардію.


Тут я їх і «впіймав». От і бачите на знімку сівача Анатолія Дмитровича Старовойта, водія зерно-завантажувача Григорія Івановича Горбаня і механізаторів Романа Нарімановича Євтушенка та Віталія Івановича Тищенка. Перший засіває площу „білорусом” та луганською сівалкою „Клен”, колега готує площу, в нього потужний трактор і сучасна дискова борона. Крайній праворуч сам директор.


Раз вже погодився зробити матеріал до газети, то ставлю ще кілька запитань.


- Чи йде у механізацію молодь?


- З цим тугувато... Щоправда, днями проходили практику двоє юнаків з міста, гарні парубки, до роботи беручкі. Пропонував їм роботу після завершення навчання, - пояснював Володимир Миколайович.


- Як платня? – цікавився вже у механізаторів.


- В кого як. А ще залежить від сезону. На сівбі може дотягнути тисяч до чотирьох, а на збиранні заробляли комбайнери навіть більше 10. Тоді платня зростає у всіх, від водія до механізатора, але і трудитися доводиться майже весь світловий день. У міжсезоння – дві-дві з половиною... Як шукати заробітку у столиці, чи ще далі, то краще вже йти до нас – і заробити на життя можна, і сім’я поруч, і домівка рідна під боком...


Згадав про тестя, який був фронтовиком, про багатьох захисників Вітчизни, котрі обробляли цю землю, з якими довелось зустрічатися на радгоспівських ланах. Та спочатку вони відстояли свій край у боротьбі із лютим ворогом. Цьогорічний врожай незвичний, ювілейний – восени відзначатимемо 70-ліття звільнення нашого краю. То нехай колосяться ниви, віддячуючи щедрим врожаєм, що буде найкращим вшануванням пам’яті тих, хто відстояв цю землю для нас всіх.


Борис Бобришев