Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Пішов на війну у шістнадцять

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Упорядковувала альбом, одна із фотографій нагадала сонячне свято - День села. Серед знайомих облич земляків-часниківців упізнала І.І.Матющенка - остан-нього у селі фронтовика. У переддень Перемоги та з нагоди 70-ліття визволення нашого краю про колишніх бійців минулої війни розповідають частіше, то захотіла сказати кілька слів і за Івана Івановича.


За плечима ветерана 84 роки життя, у липні виповниться 85, нелегкі випробування випали на долю його покоління. Про війну розмови у нас не вийшло. Може, не зуміла спитати, а вірогідніше, згадувати її колиш-ньому фронтовикові огидно. Більшість часниківців ненавидять війни, бо жодна з них не оминула наше невеличке село. А все із-за станції, яка привертала увагу військових і у Першу світову, і в громадянську, і у Велику Вітчизняну. У 1918 році тут допомагали стримувати наступ кайзерівців бійці Чеського корпусу. Тоді у борні з німцями полягло до півсотні чехів. Минуло 95 літ, нещодавно наші краї відвідали нащадки полеглих, які прибули з Чехії.


Потім вбивали один одного червоні і білі, перших очолював Щорс, інших – Денікін.


Найкривавіший слід залишила остання війна. Із фронтів Великої Вітчизняної не прийшли десятки, а сотні наших земляків повернулись каліками. Хто знає, може, не стало б нашого села, якби не подвиг машиніста Кримського. Саме він під нальотом німецьких бомбардувальників не залишив завантажений боєприпасами ешелон, відтягнув вагони з небезпечним вантажем далі в поле. Машиніст загинув, над його останнім пристановищем стоїть пам’ятник. Та найкращий йому пам’ятник – наша вціліла Часниківка...


Іван Іванович, повернувшись у поруйноване господарство, обрав собі мирну справу – пішов у будівельну бригаду. Зводив із часниківцями ферми, комори, інші господарські споруди. І на заслуженому відпочинку ще продовжував трудитись. Майже кожної осені бачили ветерана на бурякоприймальному пункті біля солодких коренів.


Розмови про війну у нас не вийшло. Згадала давні спогади ветеранів. Іван Іванович з 1928 року народження, але добавив собі літ і пішов на війну у шістнадцять. Ще й добивався того права, їздивши кілька раз до військкомату.


Стояв похмурий листопад 1944. Із української осені потрапив у заметілі Заполяр`я, у вихор війни. Юний наш земляк бив ворога, помстившись за наругу над рідним краєм. Воював не лише з німцями, а й їхніми прибічниками – з фінами, мадярами. Повернувся лише у 1951 році...


Пізніше, уже в наші часи, знову довелось їздити до військкомату, там не вірили, що юнак 28-го року народження міг потрапити на фронт Великої Вітчизняної. Навіть довелось потурбувати архіви. І мій земляк довів, що не дивлячись на молоді літа, воював. Архіви підтвердили, був-таки солдатик Іван Матющенко, який ненавидів фашистів і пішов на війну нищити ворогів.


Дивилась на руки ветерана. Вони переробили багато роботи, та не тільки за це шана літньому моєму землякові. Спасибі, доземний уклін колишнім фронтовикам за мир, який здобули вони у ті буремні роки.


Валентина Татаренко,
член виконкому сільської ради.

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове