Встигає скрізь

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

З хвилюванням очікував наближення головного свята мого покоління – Дня Перемоги. Хоча в урочистостях брати участь не збирався, та все ж, за звичкою, дістав костюм, оглянув піджак з нагородами, потримав у пучках перші бойові медалі. Вони і ордени нагадали про службу у військовій розвідці, у пам’яті відтворились хвилюючі миті – Оболонський плацдарм на Десні, форсування Дніпра, бої під Коломиєю, фронтові друзі, багатьох з яких втратив ще по війні, ще більше пішло від нас за останні роки.


Уранці 9 Травня вийшов на вулицю, серце стислось, як долинули звуки маршів духового оркестру. Так пожалкував, що поранені ще в 1944 ноги тепер підводять. Зробились вони неслухняними, то не міг бути разом з усіма.


А через трохи до мене несподівано завітав чоловік від імені депутата обласної ради Григорія Данька і запропонував допомогти зібратись на свято. Виявляється, Григорій Володимирович помітив мою відсутність і передав запрошення на традиційний святковий обід у кафе «Чемпіон».


Звісна річ, від пропозиції відмовився, хоча за мною обіцяли прислати легковика. Але від думки , що про мене не забули, від привітання зробилось на душі тепло і приємно. Спасибі депутату-земляку, що згадав. Ми часто перемовлялись з ним за кілька хвилин до урочистостей біля монумента «Танк». Так тривало багато років.


Знаю, що і в цей святковий травневий день кілька фронтовиків гостювали у «Чемпіоні». Григорій Володимирович, правда, побув з ними зовсім трохи, бо поспішав ще до ветеранів Батурина.


Та й на цьому його турбота про колишніх бійців минулої війни не завершилась. Уже пізніше з колишньої столиці над Сеймом він помчав до сьогоднішньої столиці на Дніпрі, бо у Києві відбувалась зустріч з фронтовиками, хто мирне життя після війни пов’язав зі спортом.


Хочеться побажати Григорію Володимировичу здоров’я, енергійності, щоб він і далі встигав скрізь.


Дмитро Білецький,
ветеран Великої Вітчизняної війни,
розвідник 8-ої Ямпольської
ордена Суворова дивізії.