За городом качки пливуть...

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 28 червня 2013, 16:09

Слова цієї давньої пісні надають досить широку можливість визначення місця події, про яку ми збираємось тут розповісти. Отже „за городом” – це за сільськими городами, в заплаві невеличкої лісостепової річечки Хвощової. Допитливий читач уже здогадався, що це -Дмитрівка. Але „за городом”, як населеним пунктом, теж правильно. Адже Дмитрівка в часи Київської Русі була городом і називалась Дмитрів. А от качки та каченята вже не пливуть і не крячуть. В момент, коли в природі панує своєрідна тиша, бо ж птаство висиджує чергове потомство, в Дмитрівці по-варварському порушили ту тишу.

Якось троє діток, онуків Володимира Дяченка, пішли до тієї річечки щоб нарвати лепехи. Нарвали того зілля і як всякі діти почали гратись в густих хащах рогози, осоки, верболозу. В якийсь момент діти наткнулись на качине гніздо і, побачивши що злякали його господиню, вже обережно повернулись на берег болота. Скоро качка повернулась до гнізда і діти задоволені побаченим і переконавшись, що не зашкодили качці, помчалися додому.

Будь-яка людина, зустрівшись з якимось незвичайним явищем, спішить поділитись побаченим з іншими. Не стали винятком і наші герої. Розповіли про пригоду на річці і друзям, і дорослим. Попала та новина і у вуха мисливця, члена Українського Товариства Мисливців і Рибалок Дейнеки Миколи Федоровича. Попала в недоб-ру годину, бо чоловік, який покликаний статутом згаданого Товариства дбати про охорону і збереження навколишнього середовища, розцінив „новину” як можливість „на дурняк” заробити. Недовго думаючи пішов на те болото, забрав качині яйця і продав якомусь „любителю природи” в Бахмачі.

Подія ця обурила в першу чергу дітей, які невтішно плакали, співчуваючи осиротілій матері-качці. Обурила і нас, дорослих. Втім, істини ради варто сказати, що випадок цей для дмитрівців далеко не характерний. Ще й сьогодні жителі села добре пам’ятають, як головною вулицею села, мимо школи, прямуючи до Михнового лісу, спокійно, поглядаючи по боках, йшло лосеня. Діти, які саме опинились на перерві, з інтересом спостерігали за твариною, навіть не намагаючись налякати чи прогнати її.

Місцева школа пишалась своїм табором праці і відпочинку. Було там і весело, і цікаво. Цікаво не тільки завдяки різним тематичним вечорам, спілкуванням з товаришами і друзями, а і самим життям в наметах на лоні природи, знайомством з навколишнім світом – зеленим, тихим гаєм, в свій час насадженим учнями школи, з його літаючими і стрибаючими мешканцями.

Якось група дівчаток пішла, після теплого дощику, пошукати в лісі грибів. Грибів не знайшли, певно не настав ще їх час, а зустріли в густій траві тільки що народжене дитя швидконогої косулі. Яка то була подія! Весь табір переживав за її долю, дбаючи про безпеку і навіть харчування маленької тварини. Найбільш пильні й уважні дівчатка влаштували замаскований пост спостереження за лісовою родиною і для всього табору новина, що козеня стало на тремтячі ніжки і слухняно подибало кудись за своєю мамою, стала справжньою сенсацією, зустрінута на вечірній лінійці дружнім вигуком „Ура!”

І дітей, і дорослих, як правило, навчають власним прикладом. Іншого разу, теж на початку літа, чоловіки, вчителі та техпрацівники школи, косили для місцевого колгоспу сіно. Доля приготувала і для них несподіваний і приємний сюрприз – один з косарів наткнувся знову ж таки на козеня, яке дбайлива мама сховала в кущі осоки. Ні в кого навіть думки не з’явилось потривожити маля. Кущ той дбайливо обкосили з усіх боків і домоглися таки свого – косуля в кінці дня приходила годувати своє маля, а косарі із задоволенням спостерігали здаля за тією сімейною ідилією.

Десяток качиних яєць, про які тут ідеться, то звичайно дрібниця. Але та дрібниця характеризує нас, людей, характеризує міру добра і зла, притаманних людині. Справжня людина, перш ніж щось вчинити, думає. Думає над тим, добре це чи погано для інших. Сподіваємо, що Микола Федорович теж підтримає цю вимогу загальнолюдської моралі, тим більше, що ставши мисливцем, він взяв на себе певні зобо-в’язання і перед суспільством, і перед природою.

Мисливці смт.Дмитрівки

• < Попередня
• Наступна >