День села в Городищі: свято не для всіх

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Третій рік поспіль у Городищі святкується День села. Свято відбувалося біля будинку культури (колишня церква). З вітальною промовою до мешканців села звернулися: голова селищної ради В. М. Тищенко, заступник голови районної ради В. М. Сорока та колишній голова місцевого колгоспу, а нині - директор ТОВ “СП “Агродім” М. А. Бердичівський. Микола Артемович сказав декілька слів про стабільну та злагоджену роботу підприємства “Агродім”, висловив надію, що воно і надалі працюватиме на благо селян, також, із деяким сумом пригадав, що раніше в селі на виробництві було задіяно більше 1200 робітників.


Після всіх привітань та побажань розпочалася концертно-розважальна програма за участю самодіяльного дитячого колективу, що виконав українську польку. Далі естафету перейняв жіночий вокальний ансамбль, який порадував мелодійними народними піснями.


Бурхливими оплесками та пам’ятними подарунками вітали видатних та заслужених городищан. Серед нагороджених най-більше привернув увагу Андрій Дмитрович Кухаренко - найстаріший мешканець села. Він народився аж у 1920 році. Андрій Дмитрович поділився спогадами про буремні роки Великої Вітчизняної, розповів про тяжке поранення біля серця, отримане на Курській дузі. Але військові медики поставили нашого земляка на ноги. І знову Андрій Дмитрович повернувся у танкові війська. Вже в Німеччині ворожий метал знову попав тепер вже лейтенанта, намагаючись витрясти з нього душу. Але він вижив, проте до тями прийшов через 2 тижні аж у Підмосков`ї. Ворога добивали уже без нього. Після війни мій співрозмовник повернувся у механізацію, тільки працював тепер уже бригадиром тракторної бригади. Доклав чимало зусиль, невтомної та клопіткої праці, за що свого часу удостоєний численних трудових орденів та медалей.


Після концертно-розважальної програми, надвечір, народ ласував шашликом та запивав його кухлем прохолодного квасу чи пива. Поцікавився ставленням до цього свята у пересічного люду, що кружляв тут довкола сцени та шашличної. Виходячи із власних спостережень, скажу, що народ реагував на всю цю програму досить таки флегматично. Хоча були й винятки, звичайно. Ось що зазначила пенсіонерка Ольга Юхимівна: “Треба, щоб свято було всередині. А взагалі, у людей проблем вистачає, зараз важкий час, тому багатьом і не до свята, на жаль”. Загалом, мабуть, так воно і є. До розмови долучився пенсіонер Петро Григорович: “А мені от сподобалося. Хоча це не зовсім схоже на ті свята, що були у мене в дитинстві. Тоді хоч і йшов під примусом на різні паради, але відчувався справжній дух свята. А от пісні сподобались. Особливо та, жартівлива, “Про пиво і Гаврила”. Відразу згадав молодість, коли селом лунала дзвінка, щира українська пісня, було радісно і тепло на душі.”

Вертаючись на автобусну зупинку, споглядав на густообплетені плющем та зарослі бур’янами хати, а попід дворами – змарнілі та вкриті серпанками смутку обличчя стареньких трудівників. І тут подумав, що й справді, важко налаштуватись на свято, спостерігаючи довкола загальний занепад.


Але не все так погано у нашому домі. Проходив повз новобудову доїльного залу. Це вірна ознака, що сюди прийшов потужний і відповідальний інвестор і у села ще є шанс відродитися.


І наостанок: перебуваючи на святі і спостерігаючи за десятками сумних, відчужених облич, мимоволі звернув свою увагу на дітлахів, що весело борсались, стрибали на батуті. Вони бавились від душі, незважаючи ні на що. Подумав, що можливо і справді, майбутнє за ними, за тією малечею, якій байдуже до всіх цих проблем та негараздів. Хочеться вірити, що з тієї малечі виростуть гідні городищани, які з гордістю примножуватимуть благо та славу рідного села. Саме цього й побажаю мешканцям Городища – виростити та виховати дітей, забезпечивши собі достойну зміну, аби вони (ці діти) повели у краще майбутнє власну “малу батьківщину”, а батьки, в свою чергу, щоби пишались гідними нащадками славетного села над мальовничою річкою Розсош.


Владислав Самойлов