Як я не люблю весну! Прости мене, мати-природа, за такі слова гріховні – то не про всю весну, а тільки – нашу, бахмацьку. Навесні мій організм переживає напади якоїсь дивної хвороби – мене нудить. Хвороба прогресує останні роки. Як на вулицю вийду – так і верне. Мо’, авітаміноз? Та ні, нудить виключно на вулицях рідного міста. Як на вулицю вийду, хочеться знову... зими. Бо ж тоді хоч сніг прикривав наше невігластво, а щойно земелька оголилась – оголилася і наша брудна сутність. Ну, поїдеш до сусідів, в Конотоп, чи Ніжин, чи навіть таку ж невеличку Борзну, то наче Колумб, у Новий світ потрапляєш. Чи то на нас наша“болотяна” назва так діє? Але ж, якщо вірити літописам, існує наше поселення аж з 1147 року, тож мусимо прогресувати за такий довгий вік. Та у нас – навпаки, регрес абсолютний і зростаючий, щороку місто все більше і більше потопає в бруді.

Розповідав мені батько, що до війни вулицями Бахмача їздив підводою “стар’йовщик”( вибачте, не можу підібрати аналога в сучасній мові) і збирав усілякий непотріб, у місті чистота була. Тоді, щоправда, можна було на тих самих вулицях і місцеву владу зустріти. Може тому? Пам`ятаєте відомий вислів: “Страшно далекі вони від народу”?

 

Поки ходять та програми передвиборчі пишуть – ну, дуже близькі. А як тільки у владне авто засядуть – такі далекі! Конкретно? Із програми кандитатата на посаду міського голови О.В.Поліщука:

“Планую втілити в життя п’ятирічний план відродження та розвитку нашого міста”.

Цікаво, коли та п’ятирічка почнеться? Коли задуматися над значенням слова, то “відродження”- справа довга, так хоча б розвитку дочекатися. Бо ж пам’ятаємо, як п’ятирічними кроками до комунізму йшли – то де тепер той привид бродить? Ну, а в наш час зрозуміло, чому – 5. На 5 років обирають.

Будемо чесними – не тільки чи навіть не стільки у владі справа. І чи не найбільше ми самі винні, що живемо у смітті. Ну хто, скажіть, примушує носити сміття із своєї хати – будинків по вулиці Чернігівській на подвір’я школи №5? А санстанція штрафи шкільній адміністрації виписує.

Чи вперто перевертати контейнер по вулиці Калініна, біля болота? Ходжу там постійно і бачу цю картину: тільки комунальники сміття забрали, поставили бак, глядь – знов лежить. А чого ж туди тільки не несуть, навіть яблука влітку! Така ж зла доля спіткала і Кулінічеве болото. Воно стало сміттєзвалищем міста, а в дитинстві це було нашим улюбленим місцем відпочинку. А чи-то влада сміття пакетами та цілими мішками регулярно на пеньок навпроти ощадбанку носить?

І ті ж самі ми, хто ввечері відніс пакет зі сміттям за ріг сусіднього будинку, сьогодні зранку голосно обурюємось бездіяльністю влади. То що це? Це наш відомий в світі менталітет - наше “моя хата скраю”, байдужість, що проїла всіх, зверху донизу. Отож і живемо, як у тій пісеньці водяного: “Живу я, как поганка…А ну ее в болото…”

А до влади… що ж, претензій багато. Все ж треба хоч інколи зупиняти свій автомобіль просто серед вулиці, виходити новенькими черевиками в щоденну нашу багнюку, пройтися улюбленим “проспектом” бахмачан – вулицею Дружби, побачити там кота дохлого, котрий всю зиму пролежав, потрапити під бризки машини – бо там важко знайти суху місцинку; побачити зяючі чорні провалля каналізаційних люків... і сміття, сміття, сміття... Може, якби було більше тих контейнерів, то й не носили б під паркан. Може б, якби писали правду у своїх програмах... то й не обрав би ніхто.