Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


На Бахмаччині гостювали визволителі

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Наше місто визволяли сотні, якщо не тисячі, бійців. Це були піхотинці і артилеристи, танкісти і льотчики. На просторах колишнього Радянського Союзу може ще знайдуться учасники тих вікопомних подій. До нас же з числа визволителів прибуло на свято лише двоє. Це І.З.Притиченко та М.Т.Черкасов. Хочеться розповісти про них детальніше.

Іван Захарович розпочав війну на Калінінському фронті. Так склалась доля, що не було молодому бійцю і сімнадцяти. Сапер-мінер пам’ятав головну настанову своєї військової професії - його колеги двічі не помилялись. Та не лише смертоносна вибухівка приховувала небезпеку. Саме сапери зводили бліндажі, пункти спостереження, лагодили переправи. Робили це ,як правило, вночі. Ворожа розвідка не дрімала і як виявляла активність наших бійців, в небо злітали освітлювальні ракети, і тут же починали свою чорну справу німецькі снайпери. Під час однієї з таких бойових операцій Притиченка поранили в голову. Молодий організм сержанта переборов тоді смерть, але давня травма дається сьогодні взнаки – погіршився зір, слух зовсім кепський. 


– Нагород, як бачите, чимало. Із післявоєнних ціную орден Богдана Хмельницького. Та по-справжньому дорогі мені медалі «За бойові заслуги», «За відвагу». Маю два ордени Великої Вітчизняної війни. Якось онук підмітив: «Коли довго дивлюсь на твої нагороди, то у їх сяйві бачу то палаючий танк, то залп «Катюш», то задимлений Рейхстаг…» Подивував мене тоді підліток. Подумав, що таке можуть віддзеркалити лише нагороди, здобуті у боях…


Микола Тимофійович родом із Харкова. Сім’я мусила залишити місто, евакуювавшись на схід. Аби вміло громити ворога, пішов юнак навчатись у військове училище. Мріяв гнати фашистів з рідного Харкова, та не встиг – другу столицю України звільнили без нього. Так склалось, що першим містом , з якого він виганяв німців, став наш Бахмач. у складі 221-го полку 75 стрілецької дивізії молодий лейтенант вступив у поруйноване і обпалене війною наше містечко.


– Пам’ятаю, як до стомлених бійців підійшов хлопчина, який просив червону зірочку з пілотки. Поруч з ним була дівчинка – його сестричка. Чомусь вона звернулась саме до мене. Дівча промовило з виразною надією в голосі: «Дядечку, а ви не бачили нашого татуся на війні?» Сімдесят років минуло відтоді. Часто згадую той епізод. Цікаво, як склалась доля дітей? Чи живі й досі? І чи дочекались батька?


Мені ж вдалось дійти майже до Кенігсберга . Вже там, на чужій землі, мене поранили втретє. На тому моя війна закінчилася. Серед нагород маю медалі «За бойові заслуги», «За відвагу», «За перемогу над фашистською Німеччиною». Заслужив і орден Червоної Зірки.


Завтра, 10 вересня, мені виповниться 88. Дивно, не сподівався дочекатись таких поважних років.


Спілкувався Борис Бобришев

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове