Завдячуючи героям Вітчизняної

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 27 вересня 2013, 10:32

У „пенсійний” день на автостанції завжди людно. Пасажири – літні жінки. Чекають на маршрутки, мені ж потрібно отримати передачу. Контингент говіркий, діляться сільськими новинами, серед них – ціни на бульбу, останні весілля, очікувані родини – всяка всячина.

– Ти чула, кума, Завадчиха їздила на „хвестиваль” грати на гармошці. Ти подумай, на старості літ податися на край світу, - звертається до приятельки одна з потенційний пасажирок.

– Та знаю. Повернулася гармоністка позавчора, вся сяє, а картопля не копана, нічого не годоване.

Здогадуюсь, про кого йдеться, мабуть, лунало би щось подібне на її адресу ще, та ту балаканину обриває на корені їх супутниця.

– Облиште чіпати Надію! Ви просто їй заздрите. Коли б вам запропонували поїхати, може, до стелі плигали б. Так де там, у вас немає талану ні заграти, ні заспівати. А поки вона їздила, лив дощ, то і ви не довбалися у городах. Доки тут її кістки миєте, вона картоплю вже не лише вибрала, а й продала. І зробила це прямо з городу, і за прийнятну ціну. Навмисно не стану казати почім, хай вам, завидющим, ще більше кортить. У Надії у руках все горить – чи візьметься за лопату, чи розтягне гармошку...

Бачу кілька жінок ладні підтримати ораторку-захисницю. Нарешті одна не втрималася.

– Он як „Сільські вісті” про неї гарно написали. І все правда, все до ладу. Не гнівіть Бога, Завадчиха, справді, моторна і хист до сцени має. Ще по фермі пам’ятаю, як заспіває частівки, то прожене сум із душі. Саме вона першою помічала, як у когось настрій захмариться. І добре слово в неї для інших знаходилось, і поділиться з тобою всім. Добра в неї душа, більше б таких серед нас...

Знаю, говорять про давню знайому з Обмачевого, одну з перших на Бахмаччині доярок-тритисячниць, а потім і чотиритисячницю Надію Іванівну Завадко. Хотів розпитати у жіноцтва про „хвестиваль”, та підійшов потрібний автобус. Поквапився до водія, до гурту повертатися вже не став – вирішив дізнатися про все у самої гармоністки, побувавши у селі.

– Запрошення на Всеукраїнський фестиваль „Грай, гармонь!” застало мене зненацька. Правду кажу вам, не думала, не збиралася їхати у таку далечінь. Подумайте, де той Коростень, прахами, на Житомирщині, - ділиться Надія Іванівна. – Якраз почалися дощі, робота припинилася. Сиджу собі біля вікна, чомусь згадалося босоноге дитинство, батечко мій дорогий, якого забрала війна. Наздогнала вона його вже у 1947. З фронту прийшов до рідної оселі ледь живий, подзьобаний ворожими кулями як решето. Усе просив поспівати, любив слухати пісні, частівки, інколи хотів почути вірша. Я, звичайна річ, старалася. Це тепер розумію, що з його здоров’ям не до пісень було, здогадуюся, хотів батько призвичаїти мене, меншу донечку, до пісні, до сцени, до прекрасного. Що у нас тоді було окрім пісні?

Згадалося оте все, а ще недавній 70-літній ювілей визволення села, і вирішила, що будь-що поїду на фестиваль. Поїду в пам’ять про свого батька-фронтовика, про тих 400 моїх односельчан, хто поліг на фронтах Вітчизняної.

Як добре, що наважилася на ту подорож, побувала у тому місті. Упевнена, чули душі полеглих і померлих від ран обмачівців-фронтовиків і мою гармошку, і мій голос, то був їм привіт з рідної сторони.

Вражень стільки, що не переказати ніякими словами. Огорнуте все було людським теплом. Зустрічалися як давні знайомі. І тамтешні керівники не цуралися нас, а проявляли турботу повсякчас. Двічі перепитували, чи не потрібна яка допомога. Пропонували квитки придбати на зворотну дорогу, а в нас вони вже були. З гордістю заявили, що є у нас керівник сільськогосподарського підприємства, який потурбувався про нас, як про рідних. Спасибі Олегу Івановичу Миколаєнку, він подбав про фінанси не лише на проїзд, і не тільки для мене. Враховуючи поважний вік, відправилася супроводжувати мене в дорозі директорка Будинку культури Віра Федосіївна Іванова. Не дивлячись на гарячу осінню пору, викроїла час на подорож. Спасибі і їй, нашій господині гарного настрою.

З’їхалися гармоністи з різних сторін. Уже не пригадаю всіх назв, бо були там гості не лише з України. А які виконавці виходили на сцену. Ще й досі, здається, чую приспів, тим куплетом акомпанувала вся громада одному із гармоністів.

Так співпало, що відбувалося у Коростені ще і «Свято деруна». Скільки фантазії проявили організатори, аби людям було весело, щоби більше дізнавалися про витоки нашого роду. Подумала, які українці співучі, дотепні, неповторні. З тим настроєм і поверталася додому.

Житомирщина теж готується до 70-ліття визволення, згадую тих, хто ціною життя здобував перемогу, хто захистив нашу пісню. Це завдячуючи їм, героям Вітчизняної, звучить україн-ське слово, не замовкає пісня, всі ми живемо...

Борис Бобришев,
Бахмач-Обмачів

• < Попередня
• Наступна >