Хліборобському роду нема переводу
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 22 листопада 2013, 10:39
Сьогодні Василь Григорович Ярмоленко з повагою згадує свого першого наставника, нині покійного Миколу Миколайовича Штахуру. Саме з ним ще зовсім молодим почав вирощувати картоплю, яка в ті роки займала багатогектарні площі. Микола Миколайович теж з повагою поставився до молодого механізатора і щедро ділився багатим хліборобським досвідом. Довелося, хоч і недовго, попрацювати молодому плугатареві на тепер уже раритетному тракторі Т-74. І тут поруч знову були справжні спеціалісти, знавці своєї справи: Володимир Миколайович Ткаченко, Микола Миколайович Міщан, на жаль, їх теж уже немає серед нас. З кожним роком Василь Григорович набував усе більшого вміння і ставав справжнім професіоналом хліборобської справи. Жодна з посівних кампаній не відбувалася без його участі. Своїм МТЗ-80 він не лише обробляв землю, а й засівав її і зерновими і технічними культурами. Та чи не з найбільшим задоволенням Василь Григорович вирощував цукрові буряки. І не тому, що колись ця культура була найприбутковішою. Скільки доводилося докласти зусиль, щоб із маленьких зерняток виросли ваговиті корені. Але ж потім, восени, із задоволенням бачив площі з багатоцентнерними врожаями цукристих. То було своєрідним свідченням високої майстерності, набутого досвіду. Все це ставало підтвердженням того, що недаремно старші товариші навчали тонкощам роботи на землі.
- Прикро, що цукрова галузь України занепала. Нині змушені завозити солодкий продукт із інших країн. Удвічі прикріше усвідомлювати те, що ми могли би забезпечити цукром не тільки себе, а й навіть інших, - ділиться Василь Григорович сумними думками.
Не один сезон Ярмоленко пересідав з трактора на зернозбиральний комбайн, а потім знову повертався у кабіну безвідмовного МТЗ. Роботи вистачало на цілий рік, бо коли закінчували поратися у полі, на Василя Григоровича чекала праця на фермі - завозив худобі корми, вивозив гній. Як зауважує Василь Григорович, раніше на фермах буяло життя, приміщення заповнювалися коровами, телятами, свинями, вівцями, а зараз тваринництво чомусь стало збитковим...
Поки був у щоденних клопотах та роботі, повиростали сини, Сергій та В’ячеслав, і стали йому першими помічниками. Після закінчення школи і навчання у Ніжині твердо вирішив йти батьковою дорогою старший син, Сергій. Не став шукати щастя далеко від домівки. Тільки-но створилося господарство „Бахмач-Агро” – пішов працювати трактористом. У свої 25 років - уже справжній спеціаліст, закріплена за ним техніка завжди налагоджена і доглянута. Керівництво господарства з повагою ставиться до Сергія і цінує його завзяття.
На запитання про те, чи не шкодує, що залишився у селі, Сергій відповідає, що зовсім ні. Адже займається улюбленою справою і відчуває гордість, що кожного року до запашного українського короваю додає і свою часточку праці. А відпочити, звісно, можна і у селі, тільки все треба правильно організувати. „І хто його знає, - ділиться Сергій, - чи попав би на відпочинок до сонячного Єгипту, працюючи десь далеко від рідного дому?” Це він про те, що сумлінну працю механізатора керівники господарства відзначили путівкою до теплого моря, до древніх пірамід фараонів.
З повагою говорить Сергій про своїх молодих товаришів, а це - Юрій Горлач, Юрій Никіфоров, а також про всіх старших колег, які залишилися працювати в селі.
Сьогодні Сергій разом із батьком квапляться як можна скоріше впоратися з усіма гайворонськими полями ТОВ „Бахмач-Агро” – і це їм вдається. Їх потужний КЕЙС-50 протягом доби обробляє 70-80 гектарів.
Як водиться в українських родинах, вдома своїх механізаторів чекає турботлива мама і дружина Наталія Миколаївна. Молодший В’ячеслав, до речі, до служби у Збройних Силах також працював трактористом разом з батьком і братом. Тоді аж троє Ярмоленків трудилися у „Бахмач-Агро”.
Ця дружна сім’я тримає і чимале власне господарство. Придбали трактор і увесь навісний інвентар. Техніка куплена не для вихвалки, весь час у роботі, знають, що тільки завдяки праці і злагоді в родині буде достаток.
Користуючись нагодою, хочеться побажати родині Ярмоленків, та й усім гайворонським трудівникам, щоб і надалі колосились щедрим врожаєм їхні золотисті ниви, щоб втілювалися в життя їхні мрії та сподівання. Хай обходять стороною негаразди, а родини живуть у затишку, щасті, злагоді та при доброму здоров’ї.
Валентин Бойко, с.Гайворон