Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Помолюся за них...

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

ув час, коли тема голодовки залишалась під табу. Минуло 80 років із тих жахливих подій. Що маємо? Однозначної думки з цього приводу в суспільстві так і не склалося. Одні переконані, що лихо таки косило українців, як найстрашніша епідемія, інші, навпаки, запевняють, що розповіді про Голодомор - страшилки, які придумали вороги тодішньої влади. А голодовка у 1932-1933-му таки була, лютувала вона не лише в Україні. І не потрібно провину за чорне рукотворне лихо перекладати на інших. Переважно його чинили самі ж українці. Голод лютував по всій території тодішнього Союзу.


У моїх руках книжка „Смак трави”, у ній зібрані сотні свідчень про горезвісні події 33-го. Автор отримував листи з усіх усюд колишнього СРСР. Більшість спогадів не можливо читати без здригання. Процитую лише одне з них, що надійшло з Донеччини, з міста Макіївка.


«У моих родителей было шестеро девочек. Все уже были пухлые, животы огромные, синие – все жилы видно!


Как-то на базаре мама купила у торговок несколько стаканов жареных семечек подсолнуха. Спрятала под подушку. Выдавала девочкам по одной столовой ложке. И вот нагрянула комиссия активистов: два парня и две женщины в красных косынках. Одна из них сунула руку под подушку – и реквизировала все наше багатство. Как мы плакали, как просили! „Не розчулили”. Выбрала все в свой карман».


Цього листа надіслала впоряднику книги Олександра Іванівна Васильєва, 1924 року народження. У 33-ому їй виповнилося 9 років. Звісно, вона пам’ятала ті події. Найвірогідніше, ті «парни» і «женщины» у червоному були з місцевих. Що заохочувало тих виродків прирікати людей на голодну смерть. А почалося все з руйнування православ’я, руйнування церков. Збулося передбачення Патріарха Тихона „..брат піде на брата, син на батька...” Моральні виродки, відчувши безкарність своїх звірячих учинків, творили незбагненне.


Цікаво, як склалися долі тих активістів. Упевнений, не було їм щастя на землі. А як хтось уникнув господнього покарання сам, то відповідають за гріхи нелюдів їх нащадки. Можливо, страждають ще й зараз. Помолюся за них...


Микола Жернов

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове