Побував у Батурині

• 

Рейтинг користувача:  / 1

ГіршийКращий 

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 29 листопада 2013, 10:02

Пам’ятаєте, як до нас у місто завітав тодішній Голова Верховної Ради Володимир Литвин? Хтось поцікавився, як гість ставиться до оновленого Батурина, чи як до засобу глибшого пізнання власної історії, чи як до інструменту розбрату між слов’янськими народами. На те непросте запитання пролунала ось ця відповідь: ”Вважаю недоречним руйнувати чи ставити пам’ятники, коли у державі панує безлад...”

Не знаю, скільки мільйонів лягло на відтворення батуринської старовини, та погоджуюсь із думкою багатьох, що користі від цього, як кіт наплакав. Батурин розчарував, не виправдавши надії, які покладалися на реконструйовану гетьманську столицю. Насамперед невдоволені самі батуринці, статус міста не тільки не дав очікуваних привілеїв, а навіть позбавив тих куцих пільг, які мали мешканці селищної громади. Ажіотаж навколо зведених історичних об’єктів давно вщух, тепер замість кількох десятків екскурсійних автобусів з’являються тут лічені одиниці. У дні весіль приїздять пари молодят, щоб сфотографуватися на фоні екзотичних споруд. А решта часу – мертвий сезон.

Усе це згадалося біля пам’ятного хреста жертвам штурму Батурина військами Меншикова. Уява повернула на десять років до того. Тоді ця площа залишалася необлаштованою, лежала в оточенні чагарників, під ногами неприємно прогрузав м’який квітневий грунт. Але, не дивлячись на незручності, зібрався на відкриття Хреста весь Батурин. Тепер біля монументу з півсотні людей, як правило, знайомі обличчя, крім десятків зо два новачків - студентів вишів Ніжина і Чернігова. І ніяк не можу помітити хоча б одного пересічного батуринця.

Лунають ті ж промови і ті ж строкаті цифри жертв. Стає сумно вдесятеро, від думки, що цей захід - чергова паличка у звітності, а насправді вже нікому по справжньому не болить. Бо вже можна за два десятки літ визначитися, скільки ж таки полягло тут людей. Різні джерела називають різну кількість втрат. І починаєш сумніватися, чи 16 тисяч полеглих, чи чотирнадцять, чи мо 30!?

Ех, історія, скільки раз переписували тебе на потребу дня. Зне-вірилися батуринці у її правдивості, тому і не бачу їх облич на цій печальній церемонії.

Закопані тут мільйони гривень більше користі дали б, коли використали б їх на відродження льонозаводу і сировинної бази. Скільки ланів зацвітало казковою блакиттю щовесни, обіцяючи віддячити найціннішим льняним волокном.

А хтось пропонував би використати ті кошти на будівництво школи, чи дитячого садочка. Якраз на запрошення мам першокласників я й приїхав до Батурина. У цій старенькій школі вчилися їх батьки, набували знань вони самі, а тепер освоюють грамоту їх діти. Місцева Альма-матер давно не відповідає вимогам сьогодення, як морально так і фізично. Хотілося мамам, щоб у класі первачків було затишніше. Звернулися до народного депутата, голови Радикальної партії Олега Ляшка. Просили допомогти хоч чимось.

- Діти – це святе, - тільки й промовив Олег Валерійович. –Давайте гуртом глянемо на ваш клас.

Скоро вікна аудиторії замінили на сучасні, їх прийнято називати „євро”, хоча вже давно вітчизняні умільці освоїли цю нескладну технологію. У класі тепер набагато затишніше, а в разі потреби провітрити кімнату можна одним порухом віконної ручки.

Представник нардепа Микола Прокопенко перевірив якість виконаних робіт, для цього й завітав до школи. Тут і зустрілися. Скористався слушною нагодою, сфотографував усіх біля новеньких вікон. Нехай світ за ними буде для малечі більш привітним.

Борис Бобришев