Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Головний урок

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Північний вітерець і несміливий снігопад нагадали погоду 60-річної давнини. Згадався далекий 1953, урочиста лінійка біля щойно зведеної школи, коротка промова директора. Мені виповнилося тільки сім, то з тих слів зрозумів небагато. Запам’ятав, що потрібно берегти новобудову, аби стати корисним, маю старанно вчитися. Під враженням промови день чи два старанніше за звичне писав свої каракулі у зошиті „с косой линейкой”, намагаючись повторити бездоганно виписані літери у „Чистописании”.


Першокласники займалися внизу, а так хотілося збігти, як нам здавалося, широченними сходами на другий поверх, де, ставши навдибки біля вікна, так далеко було видно довкола...


І ось через шість десятиліть знову підіймаюсь двадцятьма шістьма знайомими сходами. Колись злітав ними вмить, тепер це робити набагато складніше, неначе їх стало втричі більше. Ось він, пам’ятний поверх, – місце проведення багатьох шкільних урочистостей. Тут уже людно, найбільший гурт юрбиться біля стендів із фотографіями. Дивна річ - пам’ять, глянеш на стареньку світлину - і відтворюються в уяві давно, здавалося б, забуті події. Роблю відкриття, багато з наших учителів, які видавалися тоді такими дорослими, насправді, були досить молодими. Вони уважно вдивляються зі знімків. Чи то не впізнають серед солідного люду із сріблястими скронями своїх підопічних минулих років, чи то запитують: „Як склалося життя? Чи стала в нагоді наука, якої навчали?”


Чомусь воложніють очі, можливо, надто пильно вдивляюся у фотознімки...


Оголошується урочиста лінійка, присвячена ювілею школи. До присутніх на зустрічі звернулася випускниця 1954 року Валентина Костянтинівна Іваненко. Поділилася своїми враженнями про тодішню і сьогоднішню школу, розповіла про своїх учителів. Залунали знайомі, здебільшого дорогі і мені, прізвища: Євгенія Микитовича Лисякова, Валентини Миколаївни Мюрнер, Марії Самійлівни Журило, Ганни Олександрівни Апраніч. Хвилювалася промовиця, і з Андрієм Антоновичем Шульганом – загальним улюбленцем учнів кількох поколінь, вийшов конфуз. Він був названий Пантікапеєм, це його шкільне прізвисько. Не знаю, котрий дотепник вигадав моєму класному керівнику цей звучний псевдонім, а він, і справді, личив нашому вчителеві історії. Як не потріпала нашого наставника доля, залишався високим і струнким, як висловився класик, „вроде бы проглотил шпагу”. Андрій Антонович, і справді, ще за життя був схожий на пам’ятник. До речі, про прізвиська. Були серед наших наставників Еліпс, Піфагор, Мар’яна, Марія Кюрі...Давали нашим наставникам беззлобні імена.


Захвилювався біля мікрофона і автор цих рядків, згадавши і названих педагогів, і багатьох інших, хто приносив нам найцінніший дар – знання. Декламував вірші, немов на іспиті, майже відчуваючи присутність екзаменаторів – своїх учителів російської і української мов: Анну Іванівну Шатан, Емілію Потапівну Борисенко, Ганну Микитівну Паристу. Їх уже немає серед нас, а оживає, пульсує в мені кожне їхнє слово, кожен вислів... З яким задоволенням повернувся б за парту на їх уроки...


Випускниця 1957 року, Людмила Василівна Слушна, відгукнулася теплим спогадом про вчителів фізкультури Тимофія Марковича Зимогляда, Марію Павлівну Хоменко, наставника юнаків Павла Васильовича Первухіна. Це вони прищеплювали учнівській молоді любов до спорту, до здорового способу життя. Як потім розповіла Людмила Василівна, вона не мала проблем зі здоров’ям аж до 75-річного віку. Це завдячуючи її наставникам.
У колишньої випускниці, нині вчительки початкових класів, Валентини Володимирівни Андріяш той день виявився подвійним святом, з чим і привітав іменинницю весь гурт щирими оплесками. А вона теж поділилася спогадами, про свою учнівську молодість.


Урочиста лінійка завершилася, та ніхто не розходився – одні повернулися до світлин, інші шукали своїх однокашників, хтось фотографувався, залишаючи згадку про цю неповторну хвилюючу мить.


Настав час вирушати до місця головного дійства – до районного Будинку культури. Йшли колонною, ходу підбадьорювали звуки маршів духового оркестру. Випереджаючи події, зазначу, хто не побував на цю урочистість, багато втратив.


Розпочалося свято виступом хорового колективу вчителів. А потім на сцену виходили аматори самодіяльного мистецтва, які кожним своїм виступом пожинали гучні оплески глядачів. А поміж пісень, віршованого слова і таночків були спогади. Голос диктора перерахував імена всіх директорів школи, це Григорій Сергійович Цимко, Євгеній Микитович Лисяков, Віктор Михайлович Пурас, Микола Семенович Третяк, Марія Терентіївна Нагорна, Микола Іларіонович Демченко, Анатолій Олексійович Бойко, Любов Євгеніївна Кеда. На екрані з’являлися портрети дорогих облич. На жаль, поспілкуватися зможемо лише з одним з них, бо решта пішли за межу вічності. А Микола Іларіонович побажав: „Невпинного руху вперед, успішного здійснення всіх світлих задумів, сердець сповнених любові, творчого вогника і дужих крил”.


Звучить як гордо слово „ветеран”,
І скільки в нім любові і тепла!
Пливли роки, - чи дощ, а чи сніги,
А Вчителька до школи знову йшла...


Пролунали слова ведучих, і екран оживає відеорепортажем, де вчителі-пенсіонери діляться спогадами. Цікаво і повчально чути роздуми педагогів обтяжених житейським досвідом довгих-довгих років.


На екрані біжать титри з прізвищами завучів. За роки існування школи їх була добра дюжина, це ті, хто узгоджував розклади, дбав про організацію заходів, слідкував за навчальним процесом.


Багатьох з них уже немає, але пам’ять про них жива. Свідченням тому – новий кліп, де поіменно згаданий кожний педагог, хто віддавав часточки своєї душі молодому поколінню.


На ювілеї прийнято ходити з подарунками, не стало винятком і це свято. Від імені районної державної адміністрації привітала колектив школи колишня випускниця п’ятої міської, заступник голови Олена Василівна Озмитель. Від районної ради - заступник голови Володимир Миколайович Сорока. Мав слово і міський голова Павло Миколайович Шимко.


Тепло привітали педагогічну дружину начальник відділу освіти Петро Ісакович Полянський і голова районної організації профспілки працівників освіти Олександр Іванович Лелюшок. Кожен передав школі-ювілярці цінні подарунки.


Знову ж колишній випускник, Микола Іванович Прокопенко – помічник народного депутата Олега Валерійовича Ляшка від імені і нардепа, і від чисельного гурту офіцерів – випускників п’ятої школи привітав і педагогів, і учнів із прекрасним святом. Згадав багатьох своїх наставників, особливо тепло відгукнувся про Павла Григоровича Онищенка, котрий і порадив багатьом тодішнім юнакам вступити у військові училища, щоб вони стали захисниками Вітчизни. А від Олега Ляшка передав ще і оплачений чек на придбання для школи меблів.


Символічно, що тут же надали слово і депутату обласної ради Григорію Даньку, на спортивну долю якого ще у шкільні роки вплинув той же Павло Григорович. Упевнений, немає необхідності представляти нашого земляка у всіх його іпостасях, але до цього зобов’язує момент. Теж випускник п’ятої, чемпіон з боротьби, був першим у Союзі, Європі. Та ще більше вдячні Заслуженому тренерові України за підготовлених Олімпійських, світових і європейських чемпіонів. Як завжди. Григорій Володимирович був небагатослівний: „ Моє кредо допомагати людям. Робив це раніше, у міру можливостей, підтримуватиму бахмачан і в майбутньому. А рідній школі хочу передати ось цього конвертика...” - ось, по-суті, і вся промова.


Та першокласкника 50-річної давнини не відразу відпустили зі сцени. До нього піднялась вчителька, яка тепер навчає першокласничків у тих стінах, де набував свою початкову науку наш благодійник. Подякувала за суттєву допомогу по облаштуванню класу і вручила нашому обранцю до облради букет квітів. А ще запевнила, що школа виховуватиме нових чемпіонів міста та області, а Заслужений тренер навчить долати ще вищі спортивні вершини.


А тепер доречно згадати ще одного учня нашої школи. Він не підходив до мікрофона, хоча організатори свята обговорювали це з ним заздалегідь. Він колишній депутат облради, теж благодійник, носить звання почесного мешканця міста, такої відзнаки заслужив за добрі справи, які робив для Бахмача і бахмачан. Багато хто здогадався, що йдеться про Михайла Яковича Гросмана. Популярність, додаткова увага нашого героя обтяжують, здається, від усього того він навіть ніяковіє.


Поздоровити директорку п’ятої, Ірину Олександрівну Онищенко, прийшли її колеги з першої і четвертої міських шкіл і гімназії. Для вітань відшукали найпереконливіші слова. Не обійшлося без подарунків.


Школо, школо! Про неї можна говорити безкінечно. Вона вчила нас думати, порівнювати, аналізувати. „Ученье – свет, а неученье – тьма”, - любив повторювати Євгеній Микитович Лисяков. Цей процес не припиняється ніколи. Згадалися 26 сходинок на другий поверх, звідки видно далі. Далечина завжди вабить, та виявляється, ще більше розширюють горизонти книги, збагачують світогляд знання. Озброївшись ними, можна зазирнути навіть за межі галактик...


Повертався зі свята звичним шляхом. У руках мав три гвоздички, що подарували у школі. Згадав про Галину Прокопівну Ющенко - єдину свою вчительку, котра, дякуючи Богові, залишається з нами. На жаль, кепське здоров’я не дозволило ветеранці побувати на святі. Вирішив зайти на хвилинку, благо квіти вже були в руках. Засидівся значно довше, ніж планував. Згадали минулі роки, школу, її свята і будні...


Ще раз і ще раз дякую небесам за ерудованих учителів, за тактовних наставників, за найкращу у світі школу.


Перевідуйте своїх учителів, не чекайте ювілеїв, слушних нагод, якихось причин. Нагадуйте про себе хоча б дзвінками. Вони чекають нас завжди, як чекали мами, батьки. Повернімо їм часточку людського тепла, яким учителі щедро ділилися з нами впродовж багатьох років.


Здається, це і є головним уроком моєї такої молодої 60-літньої школи.


Борис Бобришев

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове