Чи потрібна нашому сучасному світу доброта і чи варто бути добрим?

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Таку тему для дискусії підказав нам лист нашого читача ( «Порадник», № 9).
 
Після публікації один знайомий запитує: “А чому газета не висловила свого відношення до цього? Адже ви – “Порадник”. Порадьте читачу, як все таки бути”. А ми, чесно кажучи, і не знаємо. Хотілось би, звісно, сказати так: «Ти що! Не треба песимізму, треба вірити! і т.п.»  Та життя щось не підтримує – ось вам приклад.

Проводжаю сина на електричку, він поспішає і забуває зарядний пристрій до мобільного. Я  у спішному порядку – на нашій місцевій виручалочці – велосипеді  встигаю до поїзда, та він вже відходить. У мене вистачило часу вже лише на те, щоб попросити машиніста передати, назвати ім’я. Приїхавши до Києва, син зателефонував. Передачка обійшлася у п’ять гривень. Сума, звичайно, незначна, не в ній справа. А справа у самому факті: наш “благодійник” і не подумав зробити послугу просто так. Ну просто людину виручити, чи слово  “виручити” тепер має інше тлумачення – виручити від послуги? Тож він подивився на сина запитливим поглядом:”Ну, і що ти мені скажеш?” Наше юне покоління подібні натяки розуміє з-пів оберту: син дістав синеньку п’ятірку. Ну, і що я йому, моєму дорослому сину, скажу після цього про доброту?
 
Як і цій дівчинці, чий вірш ми публікуємо, і яка в 10 класі так скептично дивиться на світ?

Хіба що єдине - доброта все ж завжди потрібна, діти, але напевне, нині вона мусить прийняти іншу форму – доброти з кулаками. Як відома фраза: “Справедливість є і ... за неї треба боротися”? А ви, шановні читачі, як думаєте?
 
Н.Теплова
 
Наш бренный мир уж близок к истощенью,
И разум вовсе потерял свой вес,
Не мудрость, деньги - лучшее решенье проблем.
Куда нам до святых небес?
Продать талант за цену пыли серой -
Ведь такова цена его сейчас,
Мы и в мораль уж потеряли веру,
А роботы заменят скоро нас.
«Хай - фай» - звучит, как притча во языцех,
Мол, оглянитесь, XXI век!
Усталость, боль и грусть читаю в лицах,
Ничтожным стал наш новый человек.
Быть может всё не так, как я сказала,
И мир Эдему ровен стал подчас,
Я долго, долго истину искала,
Ищу её с надеждой и сейчас.
Но не найду её, я точно знаю:
Непостижимы тайны бытия.
И в будущее взор я обращаю,
За горизонт смотря, пророчу я.
Пусть молода я, но не верю в наше
Я поколенье, ни в своих детей.
Нет, истина намного-много дальше,
За сотни лет, за сотнями дверей.
О Фауст, бог с лазурными глазами,
Что мне на смену спустишься сюда,
Но верю: сквозь столетия, года
Та мудрость, что дарована дедами,
Поможет мудрость вам самим собрать.
Пусть всё, что есть, что собрано годами,
Поможет тайну жизни разгадать.
 
Е.Поципух, 10 класс, школа №5, г.Бахмач