Коли плаче народ, чи треба оспівувати тиранів?..
/ 1
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 07 лютого 2014, 21:30
Кажуть, коли сивієш – стаєш прискіпливим... Може, воно й так. Але як бути, коли ти бачиш, що Бахмацька районна незалежна газета „Порадник” пропагує наглу брехню? Промовчати? Зробити вигляд, що тобі привиділося? Але, почавши війну з дилетантством (допис „У суперечці народжується істина (Гортаючи сторінки „Порадника”) – „Порадник”, третє число), вирішив не зупинятися. Ось саме тому, відкривши тринадцяту (може, це і символічно, бо всі ми знаємо, хто був тринадцятим апостолом) сторінку часопису за 24-30 січня, перше, що кинулося мені в очі – це відсутність жодних ознак редакційної позиції під дописом за підписом Бориса Бобришева „Народ знал, кого оплакивал”. Невже редакція схвалює діяння комуністичного тирана Йосифа Джугашвілі (Сталіна) і тиранію, як спосіб державного устрою? За нинішньої ситуації в Україні, коли у боротьбі за демократичні цінності гинуть наші сучасники-українці, така позиція і така „стаття” виглядає якнайменше цинічною.
Повернемося до самого допису, який складається з двох рівних за обсягом частин: „передмови” Бориса Бобришева і „роздумів” Івана Петровича Олеха. Не буду зупинятися на „думках” відомого у нашому місті комуніста Івана Олеха, бо нічого нового, окрім уривків цитат з агіток неосталіністів я там не знайшов. А ось „передмова” Бориса Бобришева вразила... Я не збираюсь тут оцінювати погляди автора. Ну, дуже подобається йому Сталін. Але ж у наші часи плюралізм думок є невід’ємною частиною суспільства. Чи згадав би той же Борис Бобришев про плюралізм думок у часи любого Йосифа Віссаріоновича? – то питання риторичне. Але досвідченому газетяру потрібно було б бути більш вимогливим до цитат, які він використовує для підтвердження своїх переконань. Але що ми натомність бачимо? Половину його „передмови” займає нібито цитата прем’єр-міністра Великої Британії у часи Другої світової війни, сера Уїнстона Черчилля, де Сталін названий „генієм та непохитним полководцем”, який „отримав Росію з сохою, а залишив її з атомною зброєю...”. Зазначено також, що це уривок з промови Черчилля в парламенті Великої Британії 21 грудня 1959 року, в день 80-річчя Сталіна. Мушу вас розчарувати, пане Борисе. По-перше, таку промову Черчилль виголосити не міг; вона геть не в його стилі. Жодної промови 21 грудня 1959 року він ніде не виголошував (дивись в Інтернеті збірку його промов) і жодної згадки про цю промову у тогочасній британській пресі немає. Зрештою, парламент Великої Британії був на канікулах з 17 грудня 1959 року по 26 січня 1960 року, про що свідчить довідка з архіву цього парламенту (див. http://vif2ne.ru/nvk/forum/0/archive/971/971333.htm).
Так звідки виринула ця цитата? Звідки тут, як кажуть, ростуть ноги? Вперше цю цитату приписала Черчиллю викладач хімії одного з петербурзьких вишів Ніна Андрєєва у колись гучній статті часів Гласності та Перебудови „Не можу поступатися принципами” (газета „Советская Россия” від 13.05.1988 р.). А через три роки, в журналі „Армия” від першого до 24-го числа друкується книга поета Фелікса Чуєва „Сто сорок бесід з Молотовим”, де ця цитата використана у тій остаточній формі, яку використав Борис Бобришев під час виправдання сталінізму і Сталіна. Далі вже не буду захаращувати розум читачів, з уривків яких діячів була укладена ця компіляція...
До чого я тут все це розповідаю? А до того ж філософського питання: чи мета може виправдовувати будь-які засоби досягнення тієї мети? Я розумію, що газетяр – це посада залежна. У кого гроші – той і замовляє музику. А у цьому випадку власні політичні вподобання авторів допису позбавляють їх критичного мислення (у тому числі і під час використання джерел). На інших перлах цієї статті: про начебто зниження цін при Сталіну 14 разів (насправді, лише 4); про розвиток важкої промисловості (яка працювала виключно на військові потреби для захисту тоталітаризму); про особисту невибагливість Сталіна у одязі (це що виправдовує його мані-акальну жорстокість?); про розпад України у разі вступу до Європейської Спільноти (нагадаю авторам, що кожен, хто вступає до ЄС, мусить відмовитися від будь-яких територіальних претензій до сусідів), а також на граматичних помилках – зупинятися не будемо.
Висновок: у статті є і достовірні факти, є й брехня. Як мені бачиться, брехні набагато більше...
З повагою Михайло Виноградов,
депутат Бахмацької міської ради