Називаю їх імена
/ 1
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 13 червня 2014, 10:24
Звернула увагу на публікацію про скверик між будинками по вулиці Дружби. Не зразу збагнула про що річ, адже звикла до тих дерев, неначе були вони тут завжди. Спасибі дбайливим рукам, які посадили тут берізки, клени, тополі. Дорослі дерева, у затінку яких так комфортно у ці спекотні дні, навернули на роздуми. Була якось біля дитячого майданчика, позаздрила дітлахам, котрі відпочивають у цьому казковому містечку. У дорослих можливостей менше – до міського парку далекувато, особливо для літніх людей. Можуть вони, як виявиться місце на лавці, посидіти біля фонтанчика навпроти колишнього клубу залізничників, або ж, як дозволяє здоров’я, пройтися Жовтневою чи Першотравневою. А між тим, у центрі житломасиву порожніє величезна галявина, затиснута між клубом, старенькою хатиною, що сиротливо тулиться до тротуару, і майже десятком п’ятиповерхівок. Старожили пам’ятають, що колись тут розташовувався танцювальний майданчик і літня естрада для духового оркестру. Від того комплексу залишився лише туалет з дощок, який чомусь завжди на замку.
Уявила, яким би ошатним міг бути скверик з кількома алеями і лавками. Думаю, людей би було тут завжди чимало, адже поруч багатоквартирні будинки. Коштувало б це недорого. Упевнена, люди зробили б багато самі. Згадаймо той же скверик по Дружби. А пригадуєте пустку біля двоповерхового будиночка навпроти «Приватбанку». Тепер тут квітник, його створила Надія Бадьор.
А як змінилася прибудинкова територія біля двоповерхівки по Луначарського. Де росли чортополохи, тепер милують око посаджені квіти. Вони ж стеляться із двох стилізованих корзин.
Коли йшла до монументу «Танк» на святкування Дня Перемоги, уперше побачила цю красу. Людей ішло тоді чимало, кожен звертав увагу на облаштовану ділянку. Подумки подякувала незнайомим мені мешканцям того будинку. Пізніше дізналася, хто втілював у життя цей задум. Із задоволенням називаю їх імена: Валентина Петрівна Дворнікова і Катерина Іванівна Шевченко. Більше б серед нас таких небайдужих!
Галина Заєць,
пенсіонерка, ветеран праці