Розповім про однокласникiв

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Літо – пора зустрічей випускників минулих літ. Привернули увагу дві попередні публікації, де розповідалось якраз про тих, кому шкільний дзвоник лунав 40 і 50 років тому. Позаздрила згуртованості тих випускників, хто не забув про шкільну дружбу через стільки років. Днями зустрілися і мої ровесники. Хоча термін нашої розлуки не такий тривалий – всього одне десятиріччя, все ж захотілось розповісти і про тих, хто провчився разом від першого по одинадцятий.


Звісна річ, часу пройшло не так багато. Проте ми і подорослішали, і змужніли. І хоча змінилися, та все ж легко пізнавали один одного. Доля розкидала нас по усіх усюдах, але більшість залишається жити у Бахмачі. Довго вагалася, з щого почати розповідь. Мабуть насамперед варто згадати наших дорогих вчителів, хто вкладав у наші душі не знання, а й часточку власної душі. Першим азам грамоти навчала Раїса Григорівна Коваль, а класним керівником була Тетяна Олександрівна Косинська. Спасибі їм, відгукнулись на запрошення і розділили радість зустрічі разом з нами. Вже відзначила, що ми змінилися, наші ж педагоги – ледь-ледь.


Не можу не згадати, що більшість однокласників стали батьками, особисто я виховую з чоловіком двох доньок. Двоє дітей і в сім`ї Сергія Ільченка – працює наш ровесник у вагонному пасажирському депо.


Ще один залізничник із КМС-285 Валерій Дорош і підприємець Олександр Татаренко теж мають по двойко дітей. Не відстала і Оксана Дрозд, вона – педагог і мама, виховує власних сина і донечку. Ще в одного підприємця, Олексія Шуляка, дорослішає син.


Мешкаю сьогодні майже поруч із рідною четвертою школою. Досить лише здолати залізничний переїзд і опиняюсь на милому душі подвір`ї, де проходили найсонячніші роки дитинства. Люблю приходити сюди із своїми доньками на прогулянку. Тут є де їм побігати, погратися.


Моя старша в цьому році піде вже у другий клас. Колись мріяла, щоб з нею навчались діти моїх однокашників. Хотілося, щоб вони здружилися і продовжили б ту дружбу, яка закладена ще два десятки літ тому нами, їх батьками. З нашою Світланкою вчиться Даринка – донька однокласника Павла Шатана.


Звернула увагу, що серед нас є тепер представники різних професій. Навчалися, наприклад, з нами брати Руслан і Олександр Біленки, перший – вагоноремонтник, а другий – правоохоронець.


Є серед нас будівельники, це Роман Прилепко і Яценко Володимир. Ігор Кирлиця – комп`ютерник, Сергій Рябчун працює у сільському господарстві. Олександр Лазун – деревообробник. Ірина Кочерга – фармацевт, живе у Києві. Мешкають у столиці і Дмитро Цимбалюк та Інна Назаренко. Далі всіх забрався Роман Білан, він - харків`янин. Цікаво, що не залишив свою юнацьку пристрасть – і досі займається футболом, долучає до шкіряного м`яча і свого сина. Частіше по одній, зрідка по дві дитини у родинах моїх однокласників. З розмов із ними знаю, що більшість хотіла б мати дітей ще. Та на заваді стають наші статки, заводити дітей – стає розкішшю.


Ірина Кулик