Герої не вмирають

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Ми сидимо навпроти, спілкуємось, та про що б не заговорили, знову і знову повертаємось до її наболілої теми, до її болю, до її гіркої втрати. У Світлани Миколаївни не стало сина, Василь Прохорський - один з героїв Небесної сотні…


У Щучу Греблю прибув за підказкою Миколи Прокопенка, помічника народного депутата Олега Ляшка. Микола Іванович просив дізнатись про стан справ із встановленням пам’ятника полеглому герою. Все частіше мою згорьовану співрозмовницю непокоїть думка, що подвиг її сина буде забутий. Так, як забувають подвиг героїв минулої війни. І вона самотужки разом з молодшим сином скошує бур’яни біля пам’ятника полеглим дмитрівчанам і визволителям Дмитрівки у роки Великої Вітчизняної війни. Вона ще раз і ще раз переказує відомі їй подробиці загибелі її сина.


- Василя вразила не куля снайпера. Мого сина по-звірячому, по-хижацьки, по-дикунські закатували. В нього вибиті зуби і синці по всьому тілу. В нього стріляли п’ять разів з мисливської рушниці, вражаючи саморобною картеччю. З приводу його смерті проводиться слідство, але в мене складається враження, що слідчому байдуже до причин загибелі Василя Прохорського. Врахуйте, звичайна дмитрівська жінка, не фахівець у справах розслідування, підказую слідчому. Наприклад, медичний висновок намагається засвідчити , що смерть Василя настала о 16 годині, я ж прошу дати мені роздрук телефонних дзвінків з мобільного сина. І виявляється, що востаннє його Nокia озвалася о 20 годині вечора. Покійники, як відомо, не телефонують. Щоб уникнути припущень, що з його телефону дзвонив хтось, набираю той невідомий мені номер, відповідає приємний дівочий голос. Пояснюю в чім справа, на тому боці зв’язку настає тривожна тиша. А потім моя співрозмовниця промовляє крізь сльози: « А я впізнала вас по голосу. У Васі був такий же тембр...». Так познайомилася із його подругою. Вона підтверджує, що спілкувалася з моїм сином саме увечері і розповіла подробиці.


Інша нісенітниця - довідка про смерть, вона засвідчує, що син загинув на добу пізніше. Очевидно, хтось не хоче, щоб винирнула правда, щоб засвітилися імена катів...


Своє горе Світлана Миколаївна намагається перелити у квіти. Квітники стрічають тепер далеко від дому і тягнуться вздовж заново прокладеної стежки, добігають до обійстя і розстилаються по клумбах біля хати. Все в її дворі розмальовано тепер у кольори національного прапора.


- Відчуваю відповідальність за справу Василя і хочу хоч якось її продовжити, - ділиться співрозмовниця. – Люди не повинні мовчати, від нашої німоти відбуваються всі ці злочини. У наступні вибори намагатимуся бути обраною депутатом селищної ради.


А потім Світлана Миколаївна бере зі столу аркуш паперу і читає вірша, який надіслали їй з присвятою Василю. А згодом хвалиться Василевим дипломом, пізніше лунає ще один вірш. Вона читає його особливо проникливо, відчувається, що їй болить так же пекуче, як і автору.


Прозвучало опять это слово „война”,
И сегодня приходится туго.
Не возможно понять,
Чья же в этом вина,
Что мы снова стреляем друг в друга?
Может, правда, видней
Украинским властям
Что для нас будет лучше сегодня...
„Но за что, - я простейший вопрос вам задам, -
Отдала жизнь Небесная сотня?!”


Тепер їй болить і за інших українських матерів, хто втрачає своїх синів. Я не перебиваю осиротілу матір. Даю їй виговоритись. Хоча маю власні плани і їх виконання теж потребує часу. Відчуваю якусь відповідальність за цю жінку. Ніяк не запитаю про те, за чим завітав. Нарешті дізнаюсь, що пам’ятник на Василеву могилу вже замовлений і перепитую, дізнавшись про ціну. Думаю, що „100 тисяч” мені вчулось. Виявляється, так і є. Сто тисяч !!!


- Ці гроші надав мені уряд. Я не продавала свого сина, не віддавала, все до копієчки вкладу для нього.


Вона зневірена. Ще більше зневірений я і діями недолугого слідчого, і бур’янами біля найсвятішого місця у Дмитрівці, і тими неподобствами, що бачимо навколо себе, про які чуємо з передач радіо, із телевізійних програм. І отой пам’ятник за такенні гроші. А якби уряд дав нещасній матері 200, 300, 400 тисяч... Видно, спритники „освоїли” б і такі суми. Чув, що то одне, то інше видавництво готує до друку книги про Небесну сотню. А що, є нагода заробити...


І залишається лише звернутись до небес: «Упокой, Господи, душу невинно убієнного раба Твого Василя. Пробач небіжчику гріхи вільні і невільні. Даруй йому Царство Небесне…»


Борис Бобришев