Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Ти крок ступив у небесний рай

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Центр Дмитрівки яскравіє національними українськими прапорами. вишиванки, кольорові повітряні кульки додають яскравості вбранню, яке починає приміряти на себе осінь. Але це не свято, це дійство зі сльозами на очах, воно зібрало дмитрівців від малого до старого. Тут на головному перехресті селища, біля меморіалу героям минулої війни, відбувається відкриття пам’ятника герою Небесної сотні Василю Прохорському.


Побувати на місці останнього пристановища свого побратима прийшли не лише земляки, прибули керівники району, колеги по роботі із Києва, майданівці з Бахмача, Ічні, Талалаївки.


Як заведено, виступили промовці, самодіяльники виконали патріотичні пісні, дівчатка відпустили в осіннє небо блакитні і жовті повітряні кульки. До підніжжя гранітної стели лягли живі квіти, вінки, гірлянди з ялинкових гілок…


Василь знову залишився на самоті поруч з тими, хто сім десятиліть тому звільняв його рідний край . Серед тієї тиші мені чуються рядки:


Мов Прометей, мов гордий Данко,
За Батьківщину й рідний край.
Себе віддавши без останку,
Ти крок ступив в Небесний рай.


А ще чую слова згорьованої мами. Світлана Миколаївна бідкається не лише за свого рідного Василька, Василя, Василя Петровича. Материнське серце крає біль за долю тисяч українських синів, хто загинув за Україну. У її свідомості не вкладається, як так, щоб жити достойно, українці вбивають один одного, щоб стати заможнішими, руйнують зведене десятиріччями, щоб домогтися поваги у омріяної Європи, поливають один одного брудом.


А ще боляче жінці, що скрізь говорять про зраду, що Майдан не наблизив краще сьогодення.


- То навіщо, синочку, ти віддав своє життя! - питає мати, звертаючись у осіннє небо.


Наш герой був зліплений з особливого матеріалу. В останній телефонній розмові з молодшим братом Сергієм він промовив: « Або воля, або смерть». А ще був переконаний, що рабів у рай не пускають.


Колись праведні душі його земляків зустрінуться з Василевою душею там, у небесній бездонній блакиті.


Борис Бобришев

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове