„Синів на війну не віддамо”
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 06 березня 2015, 09:08
Як розпочалася чергова хвиля мобілізації, найбільше захвилювалися матері. Материнське хвилювання пояснень не потребує, бо хто піклується про своїх синів і доньок більше наших неньок, адже вони подарували нам життя. Найбільше збурилася Галичина, саме сюди з Донбасу надходили перші вантажі під кодовою позначкою „вантаж 200”. А це значить, що обривалися життя українських вояків. Лукаво, чи сором’язливо названа антитерористичною операцією (АТО), насправді, виявилася жорстокою війною.
От і занепокоїлося жіноцтво Тиниці, куди наразі надійшло півтори сотні повісток. Матері, сестри, дружини організували сільський мітинг, протестуючи проти війни. Наступного дня вже протестували біля райвійськкомату...
Цей рік ювілейний, у травні виповниться 70-ліття Перемоги у Великій Вітчизняній війні над фашистською Німеччиною. Знаємо, як багато було добровольців йти на фронт гнати ворога з рідної землі. Згадав Роберта Захаровича Познякова, який підлітком допомагав тримати оборону на околиці свого села і пішов з наступаючими частинами на Захід. А скільки наших земляків дописували собі роки, щоб потрапити до Червоної армії. Тоді ворог визначався просто – ним був окупант. Яка різниця, хто ти німець, мадяр, румун, італієць, росіянин – якщо ти окупант?
Втім, мені здається, що сьогодні ця війна, офіційно АТО, вкрай непопулярна. Політикам потрібно сідати і домовлятися. Це потрібно хоча б із міркувань самозбереження, адже після таких шокових цін на газ, електрику та опалення, запропонованих урядом, не за горами «Майдан-3». Не доведи, Господи, ще й такого сценарію для нашої багатостраждальної Вітчизни.
Тому й вийшли тиничанки протестувати, одне з їх гасел: „Синів на війну не віддамо”. Правда і те, що є доволі тих, хто закликає „боротися до останнього...” Хочу нагадати слова Едуарда Севруса:
Вот так в жизни чаще всего и бывает,
Охрипнув в речах вдохновенных в пылу,
Тот, кто всех пойти на войну призывает,
Мечтает дождаться победы в тылу.
Борис Бобришев