Залишається з нами назавжди
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 13 березня 2015, 11:40
Прихворіла. Цілий день просиділа у квартирі. Слухала радіо. Весь час читали вірші Шевченка. Вже під вечір усвідомила, що віршовані Тарасові рядки не набридали, їх хотілося чути і чути...
Згадалося босоноге довоєнне дитинство, затертий від часу Кобзар, зимові вечори біля фітільної лампи. Ми всією родиною слухали „Садок вишневий біля хати...”, „Думи мої, думи мої...”, „Заповіт”. А вже у школі ніякі вірші не завчалися так легко, як співучі куплети Тараса. Коли їх декламувала моя перша вчителька із с.Митченок Катерина Федорівна, то, здавалося, поверталося лагідне літо, хоча за вікном хазяйнувала заметіль. Вірші поета переносили мою дитячу уяву у добу козаків, оживали перед очима чумацькі обози і обідране, злиденне життя малого Тарасика.
Уже після Вітчизняної збиралися біля чорної тарілки-гучномовця послухати „Театр біля мікрофона”. Лунали „Наймичка”, „Катерина”, „Назар Стодоля”...
А 25 років тому онук Андрійко, підбадьорений поетом Володимиром Кашкою, читав зі сцени клубу залізничників на концерті Бахмацького товариства української мови „Мені тринадцятий минало”. Ті рядки неначе лунають у його несміливому виконанні й зараз.
Тепер ось вивчають Шевченкову творчість мої правнуки Мишко і Дмитрик.
Чому такий шанований у народі наш улюблений поет? Може, тому, що і сам вийшов їз найпростіших прошарків. Писав зрозуміло і про найболючіше. От і залишається з нами назавжди.
Єфросинія Коваленко,
м.Бахмач