Позаздрив
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 27 березня 2015, 10:48
двідати свято спорту, де мали вручити відзнаку і його сину-футболісту. Я теж виховую підлітка і теж любителя гри у шкіряний м’яч. То було справжнє свято, але в мене воно викликало не лише гарні емоції. Позаздрив сусідам. А сам ще й досі ламаю голову, чому в нас немає таких свят.
По-перше, порадувало, що на борзнянській урочистості були присутні всі керівники району, представники семи федерацій спорту, а також кілька сотень місцевих вболівальників. Саме вони вщент заповнили приміщення районного Будинку культури. Тому з особливим задоволенням виступали перед ними артисти із столиці. Найбільше зацікавило мене нагородження футболістів. Викликались на сцену хлопчаки від п’яти років і ветерани, кому вже вісім десятків, хто захищав спортивну честь Борзни колись. Здивувався, коли серед запрошених для отримання нагороди пролунало знайоме ім’я і прізвище. Подумав, однофамілець. Ні, і справді, запросили до нагородження нашого земляка Леоніда Косівцова. Наш знайомий – ветеран спорту Борзнянщини. Між іншим, Л.М.Косівцов на початку 2000-х років очолював відділ молоді і спорту райдержадміністрації. Запам’ятався тодішній шахматний турнір, який тривав аж три дні. Та і решта спортивних заходів була більш наповнювана. Не секрет, що розвитком спорту у той час переймався і голова адміністрації Б.А.Толкачов.
Не буду переказувати всіх подій свята, бо мене найбільше цікавили їх досягнення у футболі. На Борзнянщині проведено спартакіаду між територіальними громадами. У заході брало участь 250 учасників. Лише в міні-футболі змагались вісім команд з самого райцентру та десять дружин з району. Особливість того турніру та, що обходились без «легіонерів».
У нас же проведення «Шкіряного м’яча» забуто зовсім, хоча діти готувалися до цього турніру три роки. Раніше змагання відбувалося під керівництвом тренерів ДЮСШ. Керівництво спортивної школи нині цими справами займатись не бажає. Усі турботи про матеріальну базу переклали на батьків учнів. Це стосується і благоустрою футбольного поля, і догляд за газонами. Ми, батьки, витрачаємось, аби діти відвідували турніри. Лише за грудень, наприклад, витратили понад десять тисяч гривень на виїзні змагання. У рідному ж Бахмачі приймати ровесників нашої малечі не можемо, бо ФОК так и залишається «решетом».
Зимові змагання з футболу у нас не проводилися понад десять років.
Коли урочистість закінчилася, приятель-борзнянець познайомив зі своїм земляком легкоатлетом. Той, дізнавшись, що я з Бахмача, почав розпитувати про Михайлова. На жаль, не зразу збагнув, про кого йдеться.
- Ну як, - здивувався той, - це ж ваш коваль майстрів спорту. Він і сам ще й досі виступає на різноманітних змаганнях ветеранів. Його ім’я звучить то з радіо, то з телебачення, зустрічаю і в Інтернеті. Борис Михайлов - це ваша гордість.
Стало соромно, що борзнянці знають про нашого земляка краще нас. І це теж характерно, щось не все гаразд у нашому домі зі спортом.
Олег Неволько