Віддамо землякові належне

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Кропивненський сільський голова Володимир Ткаченко пішов на АТО ще у серпні минулого року. Час від часу спілкуємося з ним по телефону. Спочатку воював на Гострій Могилі - на той час у самому пекельному місці АТО. Не уникнув контузії, поправляв здоров’я у шпиталі, тепер Володимир Васильович набуває бойового вишколу у військово-тренувальному таборі. З часом знову відправиться на передову. Оце і все, що з’ясував, у попередній нашій розмові, доброволець говорив про це мало. Більше турбувався сільський голова з іншого приводу. Скоро вікопомний ювілей – 70-ліття великої Перемоги над фашистською Німеччиною.


- Практично одиниці ветеранів Великої Вітчизняної дочекалися цієї славної дати, - ділився думками атовець. – Непокоїть, щоб за повсякденними турботами не забули про них, потурбувалися про кожного. Знаю, що на державний кошт розраховувати малоймовірно. Очевидно, і тут допоможуть безвідмовні волонтери, сподіваюся на громадські організації. Мені передають деяку місцеву періодику, то відносно знайомий з районними справами. Але найголовніше сьогодні віддати належну шану нашим визволителям, нашим захисникам, перед ким залишаємося у вічному боргу. Там, на війні, відчував це особливо гостро.

Так хотілося б зустріти свято у компанії героїв-односельців, ще недавно були серед нас Василь Данилович Харченко, Іван Данилович Бибка, сотні кропивненців били ворога у роки Другої світової. А нині залишився один, як палець, Володимир Іванович Крапивний. Все ламаю голову, чи завозить хто ветеранові хлібину, чи потурбуються своєчасно про забезпечення обійстя фронтовика дровами? А потім сам собі відповідаю: „Звісно ж, і заносять, і забезпечать, і привітають, бо гріх забувати про таку золоту людину. Воював, а потім понад 60 років працював у сільському господарстві. До його бойових орденів додалися нагороди за сумлінний труд. Пам’ятати про ветеранів повинні завжди, стосується це не лише свят. А як інакше, він захищав Вітчизну, то віддамо герою-землякові належне...”

Борис Сєдач