Творчий конкурс "Порадника"

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 29 травня 2015, 11:57

Пропонуємо Вашій увазі уривки творчих робіт семикласників Бахмацької гімназії «Друга світова війна у долі моєї родини», присвячених 70-річчю Великої Перемоги.

Кагадій Катя: «Мій прадідусь, Кагадій Данило Іванович, народився 1921 року в селі Бахмач-2, де і закінчив 4 класи. До війни працював комірником у місцевому колгоспі. На фронт потрапив у 1942 році. Був тяжко поранений і далі все життя жив із осколком у нозі. Пішов у Вічність у 1999 році. Так і не дочекався мого народження…Я не знаю його, але дуже-дуже люблю. І ненавиджу війну, яка його у мене забрала!..»

Бузун Настя: «Миронов Микола Миколайович, мій прапрадідусь, народився у 1910 році. Перед війною працював у карному розшуку м.Тирасполя. Під час війни був командиром полку. На той час у нього було четверо дітей. Найстаршому виповнилося 17 років, і батько забрав його служити до себе в полк. Останнього разу він пішов у розвідку, син потрапив у засідку і загинув. Батько потрапив до полону, але його визволили. Він знову продовжив воювати. Був поранений і жив із кулею у спині, яка у 1946 році забрала його життя. А інший член моєї сім`ї – Приходько Андрій Кир`янович, народився у 1912 році і теж був офіцером під час війни. У нього було четверо дітей, але на фронті він загинув, прикривши собою свого друга. Довго дружина шукала місце його поховання. Знайшла у м.Вільнюсі у братській могилі… На жаль, я не знаю цих чудових, мужніх людей, але у моїй сім`ї зберігають світлу пам`ять про них».

Коваленко Аліна: «Мій прадідусь, Шатан Микола Антонович,ветеран війни. Він дуже не любив про неї згадувати і говорив моїй мамі, своїй онуці: «Щоб ви, дітки, ніколи війни не бачили!..» Мама подорослішала і зрозуміла, що він багато про що не розповідав. Мовчав про страх, про голод, про біль , розпач і ріки крові, що залили в ті роки півсвіту. Не розповідав про табори військовополонених, про жорстокість німецьких солдатів, про катування, про страти, про ціну, якою далася Велика Перемога.

Він народився у Бахмачі в багатодітній родині у 1926 році.На початок війни йому було 15 років. Деякий час він проживав на окупованій німцями території. До армії був призваний у 1943 році, коли місто Бахмач було визволене від окупантів. Брав участь у форсуванні річки Дніпро, за що був нагороджений орденом Вітчизняної війни, а пізніше, уже після війни , на честь ювілейних дат – ювілейними медалями. Після запеклих боїв за Дніпро підрозділ прадідуся був переформований та відправлений на Далекий Схід , на кордон із Японією. Він брав участь у боях за Манчжурію. Війна для прадідуся закінчилась у 1951 році, але додому він повернувся лише через 8 років. Помер мій прадідусь у 2011 році, але для мене він живий завжди, бо подарував мені сьогоднішній день.

Світла пам`ять усім героям, які захищали і продовжують захищати нашу Країну! Подяка і шана всім, хто віддав своє життя у Великій Вітчизняній війні! Уклін Вам, мій прадіде, Миколо Антоновичу, і всім тим, хто лежить у братських могилах від Москви до Берліну! Вічна вам пам`ять!»

Матяш Вікторія: «Про свого прадідуся, Шумейка Степана Романовича (1918-2004), я знаю зовсім мало: у нашій сім`ї не прийнято було говорити про його участь у війні. Він дуже болісно переживав спогади про неї і розповідати нічого не хотів. Але знаю точно, що на війну він пішов із самого її початку, бо хотів захищати Батьківщину від клятого ворога. Був двічі легко поранений (під Кенігсбергом). Служив у артилерійських військах. Був нагороджений орденом Червоної Зірки, орденом Слави, медаллю «За відвагу». Повернувся додому в 1946 році. Після війни працював. Він помер у 2004 році і назавжди залишився у моєму серці усміхнений, веселий. Я дуже пишаюся тим, що серед моїх рідних – герой Вітчизняної війни, Захисник Батьківщини – мій прадідусь! »

Тертична Анастасія: «Мій тато розповів мені про свого дідуся, мого прадідуся, Тертичного Сакія Григоровича, який народився у Черкаській (післявоєнній Київській) області . Його батько був селянином, і саме від нього Сакій отримав у спадок доброту і працьовитість. Село, у якому жила родина, було невеликим, хатина Сакія була крайньою. Коли хлопець виріс, то став мірошником у млині. Одружився на Лукії Устинівні і мав із нею дев`ятеро дітей. Це не врятувало його від участі у війні. У 1941 році його відправили на фронт. У боях за Москву отримав тяжку рану, але продовжував воювати, не хотів видатися слабаком. Повернувся додому без ноги. Помер у 1987 році у рідному селі Конанча. А про прадідуся Григорія (по лінії мами) у нашій сім`ї відомо зовсім мало. Жив у селі Червоний Плугатар, там же одружився на дівчині Галині. На війні був солдатом. Після закінчення працював у полі, а дружину мав – директора місцевої початкової школи. Вони прожили разом до 2005 року і довели своїм життям, що людина сильніша за війну.»

Оніщенко Діана: «Я особливо ніколи не задумувалась про війну, але знаю, що це біль і сльози, вибухи і стрільба, завмерлі потухлі очі. Наші предки відчули на собі жахи Другої світової війни. У перший же день війни пішов на фронт мій прапрадід Грищенко Сак , якому на той час було 33 роки. Пішов із впевненістю в очах, зі зброєю в руках, залишивши за спиною дружину і трьох синів. Брав участь у битві під Москвою, де був тяжко поранений. Залишився на все життя інвалідом 1 групи, але не впав духом і молився за своїх побратимів. Його сини теж стали військовими і перемогли війну. Отже, Людина сильніша за війну!»

Гуринець Аня: «Українська людина сильніша за війни, бо вона – частина народу, великого і величного, призначення якого – життя і творчість.»

Данько Артем: «Я дуже хочу, щоб не було воєн у світі, щоб усі люди жили мирно та щасливо!»

Кондратенко Богдан: «Це страшне слово «війна» наводить жах на кожного. Вона руйнує все, що ми любимо, знищує всіх, кого ми любимо ,але вона не може знищити найголовніше, що робить нас сильними - нашу віру в себе та свій народ!»

• < Попередня
• Наступна >