Їхній хліб

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Впіймав себе на думці, що сільські перехрестя такі різні і такі схожі, особливо, як застрянеш на ньому на тривалий час. Тут, у цетрі Варварівки, снують велосипеди і мотоцикли, трапляється і деякий автотранспорт, та все не у потрібному напрямку. Ото від нудьги і роздивляюся вкотре гострі маківки місцевого храму, обдерті стіни хати-пошти, старезну грушу, яка обвісила довжелезні гнучкі гілки, обтяжені плодами. Привернув увагу пам’ятник із бронзовим солдатом-автоматником. „Никто не забыт, ничто не забыто” – читаю на ньому і сумніваюся у справедливості тих слів. „Здесь похоронены воины Советской Армии погибшие при освобождении Варваровки в 1943году…» Читаю прізвища – один українець, четверо росіян - Олександр, Василь, три Івани, серед них – знову троє Івановичів. Ще один Хазан Гизатдинов, - очевидно, азербайджанець.


Примелькався трудяга – ЗІЛ, що перевозив зерно від комбайнів. Значить, пульсують жнива. Згадав 70-літній ювілей Перемоги, чомусь пов’язав його з іменами героїв на пам`ятнику. Там ще прізвища майже сотні варварівців, хто поліг на всіх просторах тієї війни. Їм байдуже, як її називають – Світовою чи Вітчизняною, вони віддали життя за нашу землю, яка тепер і віддячує їхнім нащадкам врожаєм...


Час був згаяний, плани зруйновані, то прийшло рішення – подамся-но у жнивне поле, присвячу репортаж тим героям під гранітними плитами.


Поселення Перемога – то колишній Петрівський відділок бурякорадгоспу, а тепер - складова одиниця ПП „Укр-агротранс”. Саме сюди і прибув на пшеничний лан однією із вантажівок. Тільки прочинив кабіну, відчув п’янкий аромах хлібного поля. По свіжій стерні поважно ступали довгоногі лелеки. Але про них забуваю, помічаючи знайому „Ниву”, авто їде назустріч, то вже скоро розмовляю з директором сільгоппідприємства Ігорем Вовком.


Згадав недавню передачу обласного радіо, де прозвучало, що „...варвинці намолочують аж по 45 центнерів збіжжя з гектара...” Оте „аж” і насторожило, невже цьогорічні врожаї такі, що 45 є відрадним показником. Ділюсь цим з керівником.


- Та ні, у нас, слава Богу, намолот вагоміший. Озимина дає на круг по 65. Сорт „Олеся” випробуваний, таким же врожаєм радував він і в минулому році. На цій 180-гектарній площі працює три комбайни – два „CLASS” і один „Дон”. Екіпажі досвідчені, це наші кращі спеціалісти. До речі, вони і зорювали, вони ж і сіяли, і обробіток сходів – теж їх турбота.


Дізнаюсь, що комбайнерами тут Юрій Москаленко і Володимир Згонник. Помічниками у них - Володимир Ковтун та Валерій Салій. Окремо варто сказати про сімейний екіпаж. Старший Федоренко працює із сином Романом, сам же Микола Володимирович нещодовно отримав право на заслужений відпочинок. Всю трудову діяльність пов’язав із полем, із хліборобською справою, із механізацією. Плугатарі, як відомо, йдуть на пенсію раніше – у 55.


Спостерігаю за роботою комбайнів. Степові кораблі не поспішають, не тому що не мають підвищених швидкостей, вагомий врожай потребує більш ретельного обмолоту, щоб запобігти втратам.


- Збіжжя транспортуємо двома ЗІЛами і двома КамАЗами. А ще задіяні Т-150 і МТЗ–80. За кермом автотранспорту Володимир Рогальчук та Ігор Лелюх, Вадим Супрун та Олександр Гусол. А на тракторах – Ігор Сачок і Микола Степаненко, - продовжує знайомити із справами Ігор Григорович. – Солому, як бачите, подрібнюємо і повертаємо полю, то відразу ж запускаємо грунтообробну техніку, дискуємо відповідними боронами. Бачите, чорніє смуга? То порається тракторист Сергій Євтушенко.


- Чи засіваєте сидерати? – намагаюсь продемонструвати обізнаність у агрономії.


- Раніше це була обов’язкова складова у підготовці поля до нового врожаю. Крім сидератів, вносили ще по 100 – 150 кілограмів міндобрив. Тепер ситуація змінилася, арифметика така – підсіяні культури сприятимуть врожайності, але не настільки, щоб компенсувати витрати навіть на одне лише пальне. А крім солярки, порахуйте ще й мастило, і витрати на самі сидерати, оплату праці... Одним словом, не вартий смушок вичинки.


Таке ж і з міндобривами. Їх вносимо, але робимо це, так би мовити, адресно. Гранули родючості просипаються у грунт разом із зернятами під час сівби. То амофоска чи селітра підживлюють саме потрібні нам рослини, а не всю плантацію. Сьогодні рахуємо кожну копійчину, життя змушує. Минулого року добрива коштували до трьох з половиною тисяч за тонну, а тепер всі одинадцять.


- А як заробляють люди?


- Однозначно не відповім. Середню платню може вивести бухгалтерія. Скажу так, працьовитий, кваліфікований працівник може отримати достойну винагороду. У цифрах це так – від 2-3 до 10 тисяч. Наприклад, влітку в пору обробітку сходів хімічними засобами захисту, виходило по 16 тис. Ось і зараз, на збиранні, зарплата від намолочених тонн. Видав з бункера 100 тонн – отримуй півтори тисячі. Вчора вдавалося зібрати до 150 тонн, от і рахуйте.


- Колись в гарячу цю пору узбіччя доріг було всипане загубленим зерном. Нині спеціально вглядався, але не знаходив дорогоцінних зернят.


- Навіщо ж губити те, що дається непростою, важкою працею. Це наш заробіток. Кожен старався загерметизувати найменшу шпаринку, аби запобігти втратам, аби не просипалася жодна зернина.


- Чи звертаєте увагу, яке свіже повітря у полі?


- До цього звикаєш, тут кожного дня, це наше робоче місце. Але як час від часу повертаюся зі столиці, чи з обласного центра, де метушня, поспіх, черги, де запах розжареного асфальта, чад автомашин, то усвідомлюєш – наскільки неповторне, цілюще наше варварівське поле.


...Повертаюся додому. Ще раз згадав прізвища на граніті, одних лише Пушенків не прийшло до рідних осель десятеро. Вони залишилися на вогняних шляхах війни, щоб те поле залишалося українським.


Все ж „Ніхто не забутий, ніщо не забуто”, пам`ятаймо про них. Хліб цьогорічного врожаю – це і їхній хліб.


Борис Бобришев


На знімку: комбайнери Микола Федоренко і Юрій Москаленко.