Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


На зелених острівцях

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

На залізничному шляхопроводі звернув увагу на чоловіків, які жваво щось обговорювали, підкріплюючи свою розмову виразними жестами. Повернув голову убік, куди вказували руками, та нічого примітного не помітив. Прискорив ходу, аби хоч почути їх розмову. А потім навпаки – пригальмував, щоб врешті-решт допетрати, що їх бентежить. І ось добрав, чоловіки обурювались попиляними вербами, товстелезні стовбури яких лежали торцями обабіч залізничних колій. Їхнє незадоволення передалось і мені. Але пройшовши кілька десятків метрів, побачив розчахнуту вербу, над якою познущався буревій, що пронісся над містом ще посеред літа. Мабуть, і ті дерева ушкодив ураган, то залізничники і спиляли їх подалі від гріха. Причина вагома, але невдоволення все ж не залишало...


Колись Кулінічове болото залишалося своєрідним заповідником природи у межах міста. Навесні радувало першою зеленню верб, які найохочіше відгукувались на перше тепло. На всю округу розносилось кумкання жаб, болото перше сповнюлося голосами птахів, що повернулися з вирію. Потім піднімались очерет, качалки лепехи. Тоді ще, три десятки літ тому, тут купались, приходили сюди з вудками, аби спіймати плотву, карася чи в'юна. На гладі води нерідко з'являвся качиний виводок. А потім Кулінічове болото почало вмирати. Вже не чути голосу чибіса і кулика, не ступає на своїх довжелезних ногах чапля, бо зникли жаби. Та й саме болото стало якимось сірим і непривітним. І вже повної неприглядності надає йому сміття, яке бездумні наші співвітчизники приносять і вивалюють прямо на його береги. Від цього сморід.


Згадав, як з'явились ті верби. Років 35 тому прийшов з доньками у цей куточок, аби помилуватись ранньою весною. Зустрів тут своїх знайомих Євгена Сергійовича Сіліна і Бориса Івановича Кириченка. Обидва педагоги. Перший викладав фізику і працював у фільмотеці, другий був завучем музичної школи. Були завзятими рибалками, це заняття вабило можливістю вливатися у природу. Вони прийшли з оберемком палиць з верби. І забивали їх у вологий грунт понад берегом. Згодом і виросли з них оті величезні верби. Кілька років немає з нами Сіліна, ще раніше пішов із життя Борис Іванович. А дерева, яким вони подарували життя, вартували береги Кулінічового аж до цьогорічного серпня...


Вже осінь - пора висадки дерев. А потім прийде весна, так просто уткнути у вологу землю гілочку верби. І тоді , через десятиліття, у когось буде привід згадати про нас.


А ще у будь-яку пору не слід забувати, що природа вразлива. Давайте не смітити на її зелених острівцях, їх так мало залишається навколо нас.


Петро Кириченко, пенсіонер

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове