Чи доведеться йти на Київ?
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 08 січня 2016, 10:14
Останні дні минулого року відзначилися страйками аграріїв по всій Україні. Протестувальники перекривали дороги і налаштовувалися стояти до перемоги. Мітингувальники виступали за скасування закону про зміни у Податковому кодексі, який позбавляє їх низки пільг. Селяни, хто годує Україну, на кілька годин блокували 24 дороги в 10 областях, утворивши кілометрові автозатори на шляхах всіх регіонів. У нашій області на трасі Чернігів-Київ аграрії на знак протесту проти утиску їх прав показово спалили трактор.
- Ремонтувати немає рації. Виїжджати в поле теж сенсу немає, бо за такими законами більше втратиш, ніж заробиш, - пояснювали свої дії учасники акції у Кіптях.
Про ці протестні заходи два дні розповідало радіо та інформувало телебачення. Автору випало бути у гущі подій, які відбувалися на Козелеччині. Зібралися тут селяни не лише з Чернігівщини, а й із Сумщини. Були представники прилеглих районів з Київської області. Про рівень занепокоєності аграріїв діями законотворців свідчить хоча б той факт, що у Кіптях зустрів кількох знаних на Бахмаччині керівників-господарників. Бачив там Бориса Толкачова, Григорія Салія, Андрія Іваненка, Анатолія Супруна, Володимира Примака. Особливо активним був один із співорганізаторів акції – Валерій Колоша. Примітно, що всі вони, представники різних політичних партій, неоднакових політичних вподобань, об’єдналися, усвідомлюючи загрозу не лише економічному розвитку господарств, а й існуванню самого українського села. А не стане села, то не буде й України.
Відбувалося страйкування за европейським досвідом: кілька десятків людей виходили на пішохідний перехід і рухалися по „зебрі”, автотранспорт мусив зупинитися. На зміну одній групі протестувальників приходила інша, перші ж могли обігрітися у наметі. Тут, крім бутербродів, пропонувався ще і чай. За тієї погоди гаряче пригощання було вкрай доречним.
Самому страйку передував мітинг, виступити дозволяли всім бажаючим. До мікрофона підходили представники Бахмацького, Бобровицького, Прилуцького, Ічнянського, Корюківського, Чернігівського, Білопільського, Путивльського і багатьох інших районів. Вимагали від уряду скасувати убивчі для аграрної галузі податкові рішення.
- Не дозволимо Яценюку скоротити 100 тисяч аграріїв. Доречніше викинути з крісла одного Яценюка, ніж він позбавить роботи 100 тисяч, - одна з тез мітингуючих.
Фермери говорили про недоречність весняної сівби при такому ставленні до їхньої справи, про неминуче підвищення цін на продукти.
Скоро автострада забилася не стільки легковиками, як фурами. Інколи під’їжджав транспорт, якому «кордон» перетнути дозволяли. Так було, коли поспішала швидка медична допомога, пропустили два чи три легковики, в яких їхали діти, Переважна більшість водіїв хоч і без ентузіазму, але ж і з розумінням ставились до протестної акції. Та траплялись і такі, хто «качав» свої права. Запам’ятався молодик, який повертався до західної України, не був вдома два місяці і «поспішав до хати». Обурювався, мовляв, чому йому „тут стирчати”. До нього підійшов літній чоловік. -
- Слава Ісу, - привітався по-галичанськи. – Ти що ганьбиш наш край, який приклад подаєш ? Наші батьки, діди таїлись у схронах тижнями а то й місяцями, в ти не маєш терпіння зачекати годину- дві. Цих людей ми повинні підтримувати, вони захищають і наші права, захищають село, захищають Україну. А через деякий час бачив їх удвох уже серед страйкуючих, ходили з усіма по «зебрі», стримуючи рух на автостраді. Вже не чув, про що говорили, але було видно, що порозумілись.
Після акції знову мітингували, до громади доєднався народний депутат Олег Дмитренко, який, до речі, не голосував за ганебний проект закону. На мітингу прийнято ряд звернень, одне з них адресоване Президенту України Петру Порошенку. Аграрії закликають Главу держави накласти вето на вбивчий закон.
Поцікавився, до яких дій вдадуться страйкарі, якщо Президент до їх прохань недослухається. „Підемо на Київ!!!” – була їх відповідь.
Автор налаштувався на участь в акції лише на один день, але вже в дорозі додому заговорили, що у відповідальні моменти є бажаючі заховатися за чужі спини. І хоча сам не аграрій, вирішив проявити солідарність, попросив включити у списки протестувальників і на другий день. Тим паче знав, що термос брати не обов’язково, харчі теж, бо не дадуть зголодніти, готуючи бутерброди і зігріючи чаєм Людмила Яременко і Тамара Губар, які хоч і не були на «зебрі», але так підтримали всіх нас.
Борис Бобришев.