Що б це означало? Впевнена, бахмачани знайомі з цим об’єктом. Це наш міст, шляхопровід. Автор, видираючись його схилами з фотоапаратом, згадувала своє дитинство, лижно-саночні свої вилазки на цю гору. Тоді вона для нас була дійсно просто горою. Зараз наш міський шляхопровід – одна з пам’яток безгосподарності. Ми вже писали про подібні: кінотеатр, будинок культури, будинок піонерів – колишні. Різниця в тому, що ті покинуті напризволяще, а ця діє в екстремальних, можна сказати, умовах. Про нього ми також згадували, ще в минулому році, коли схвильована громадськість забила тривогу, виступаючи проти поїздок мостом машин великої потужності на будівництво “московської траси”. Боялися, чи витримає наш старенький. Тоді ж і був міською радою заключений договір з фаховою організацією, яка зробить обстеження і зробить висновки.

Без мосту жити не можна: без нього зупиниться рух в районі, а не лише в місті. Тож приходиться його експлуатувати і понині. А чи все ж таки можна, ось у такому стані як на фото? Що змінилось майже за рік? (Минулорічна стаття була у липні 2007).

 

Я прошу прокоментувати ситуацію заступника міського голови Стрільця Г.О.

Висновок  процитуємо дослівно з указаного документу: “Стан споруди задовільний. Стан проїзної частини – обмежено працездатний”. Коментую: про це ми якраз і писали у тій, минулорічній статті. Що далі?

- Скільки треба, за попередніми підрахунками, на весь ремонт?

Для порівняння, річний бюджет міста на 2008 рік становить трохи більше 7 млн.грн.

Отже, що маємо? Ще одне – “питання на контролі”. І все ж таки вернемося до того “задовільного стану”.

Мене на цю зустріч з дитинством і мостом запросила людина, яку цей стан хвилює і якраз не задовольняє, тому і знає “це питання” не гірше фахівців. Від Петра Андрійовича Лук”яниці я дізналася, що нашому мосту 35 років, збудований він був коштом “Хіммашу”, не стало заводу – міст став безхозним і лише 10 жовтня 2005 року 21-ою сесією міською ради переданий у комунальну власність міста. “Міст у жахливому стані”, - вважає досвідчений залізничник, людина, яка ніколи не була байдужою до життя громади, і до голосу якої у Бахмачі завжди прислуховувались. І влада, і мешканці міста.

Йому, як і всім бахмачанам, що живуть по ту сторону залізничного полотна, доводиться переходити його “старим переїздом”* – так в Бахмачі називають несанкціонований той перехід біля дистанції лісозахисту. Заборонено. Але що робити? Обходити мостом з самого початку? – Важко і далеко для тих, хто тут живе. Вгору дертися? Колись і був такий варіант передбачений: сходинки нагору. Але ж під впливом часу вони розвалилися, а люди довершили, порозтягали рештки, навіть бетонні плити укріплення, залізні троси на самому мосту. Та що говорити – навіть до чого додуматись: спиляти величезні дерева просто біля схилу, природне укріплення споруди!  В хазяйстві згодиться? Вимилися і пісчані насипи – це дія стихії. А ось – дія людей: ями – цілі окопи, пісочок рили. В хазяйстві згодиться?  І чому ми такі бідні?.. Далі знаєте.
 Зараз багато говориться про бездіяльність влади – і правильно. Але дуже мало – про нашу. Оці окопи, усипані пляшками схили, залишки бетонних плит, покручені троси – це наша. І мовчання – наша.

“Чому наше чиновництво всіх рівнів не відпрацьовує своє жалованіє на довіру суспільства? Однією з причин такого явища є те, що суспільство полишено права контролю за діями чи бездіяльністю влади. Треба сказати, що ми таку методу віддалення влади від народу вже проходили. Чим це закінчилось, пам’ятаємо”, - говорить Петро Андрійович. І важко з ним не погодитись.

 *Всього в межах міста, за словами Петра Андріовича, 8 залізничних переїздів.