Вичавити раба з себе

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 02 вересня 2016, 10:34

Звісно, головна подія тижня, що минув - 25 річниця Дня Незалежності та День Прапора. То як відствяткували бахмачани ці свята? Звичайно, ми могли, за прикладом інших газет, взяти сценарій свята і розписати у стилі “що бачу, те й співаю”, що відбувалося у міському парку чи де інде крок за кроком. Процитувати високі й патріотичні слова “начальства”, сказані ним зі сцени. Відмітити, кому й за що були вручені подяки, грамоти та грошові винагороди (хай вибачать нас всі однозначно заслужені працівники, трударі і воїни, але сьогодні їхніх прізвищ не буде в нашій газеті). Могли б розбавити текст тими ж фотографіями керівництва, якого вже “декомунізовані“ та відпущені “на свободу” видання по звичці “ліплять” у кожен номер по 5-6 разів у різних ракурсах. Промовчу вже, певно, про поздоровлення, якими рясніють перші шпальти таких видань до кожного свята. Відшукайте, у кого є примірники таких видань 10-20-30 річної давнини і, як кажуть, знайдіть 10 відмінностей! Напевно, декомунізацію потрібно було починати з голів та мізків людей, а не з назв на папері та мапах! Тут згадується чомусь емоційний виступ Тетяни Григорчук з Бахмацької народної ради на річниці Героїв Майдану на Бахмацьцій однойменній площі, де “сценаристи” “заходу” чомусь забули включити до виступу самих майданівців.

А ще слова одного мудрого єврея-гіда, що по старій єврейській традиції, на запитання, як вони відносяться до подій в Україні, відповів запитанням: “Чому Бог водив Моісея та синів і доньок Ізраілеєвих 40 років пустелею?” І сам після паузи відповів: “Справа в тому, що жили євреї у Єгипті в статусі рабів. Хоч тебе й принижують, але кожного дня якийсь хліб та воду маєш... То ж після Ісходу з Єгипту, було потрібно аж 40 років випробувань та митарств у пустелі, щоб помер останній раб, виросло нове покоління євреїв, змінився їх світогляд, і лише тоді Бог відкрив Моісею і євреям Землю обітованну...”

Напевно, і українцям потрібен час, щоб “вичавити раба з себе”, дійсно заслужити цю свободу і незалежність. Зараз від “старшого брата”, а завтра, можливо, і від інших “друзів”.

То ж нам у “Пораднику” в 25 День Незалежності хочеться процитувати читачам лише слова звичайних дітей, заради яких стояли і помирали на Майданах, мрію яких жити по-європейськи зараз захищають кращі сини та доньки України в АТО. Ось слова з твору учня 9-А класу Бахмацької гімназії Богдана Кондратенка, які він прочитав зі сцени в парку:

“Я хочу жити в мирній, процвітаючій країні. Бачити щасливі очі своєї мами, бо я, її син, поруч з нею, а не в окопах з гвинтівкою. Щоб сотні матерів, сини яких стоять на захисті державних кордонів, не здригалися від несподіваного дзвінка, боючись отримати погану звістку, а діти не знали слова «війна». Щоб нагороди знаходили своїх Героїв особисто, а не вбитих горем їх родичів. Щоб мені та моїм землякам не доводилося шукати щастя в далеких краях, а бути завжди потрібними і корисними своїй державі.

Так хочеться, щоб моя, саме моя рідна українська мова стала європейською і гордо звучала у спілкуванні європейських країн.

Моя країна, як і жінка, завжди прекрасна. І такою я хочу бачити її завжди. Щоб узимку, як голову Снігової королеви, її прикрашала дорогоцінна корона – наші засніжені Карпати, а навесні вона була уквітчана духмяними квітами «…садів вишневих коло хати..» та вмита чистими джерельними водами. Влітку – сяяла золотом пшеничних та соняшникових полів і освіжалась чистим подихом зелених поліських лісів. Восени – дзвеніла щасливими голосами дітей, які поспішають до школи, пахла ароматом стиглих яблук та груш, а її засіки ломилися від запасів на зиму. І щоб завжди, незалежно від пори року чи оголошеного прогнозу погоди, над моєю Україною було голубе, безхмарне мирне небо.

Мій юний вік ще не дозволяє повністю розібратися в політичній ситуації. Але з екранів телебачення бачиш, що все те неповторне, що має Україна від народження, затьмарює війна, втрачені життя молодих синів України, гіркі сльози матерів. Та хмари туги і печалі за таку долю країни розганяють згуртованість і мужність її вірних дочок і синів.

І як би не змінювалося покоління, історія моєї країни, я пишаюся нею, я пишаюся своїм народом, я пишаюся тим, що я – українець!”

Олег Рубан, редактор

• < Попередня
• Наступна >