Наш хутір - найкращий!
/ 1
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 04 листопада 2016, 12:00
Дізнавшись, що тепер у «Порадника» з’явилося 250 нових прихильників, вирішив похвалитись - у нашому хуторі Грушівка ця газета надходить у кожну хату. Виникло бажання розповісти про хуторян і про наш населений пункт.
Колись у нас було одне з відділень Бахмацького ордена Леніна бурякорадгоспу – Пролетарське. Трудилось у ньому півтори сотні працюючих. Свого часу крім дільниці механізації діяли молочнотоварна ферма і пташник. Гордились ми своєю пасікою на 140 вуликів. „Пролетарський” мед вважався найцілющим серед радгоспівських відділень.
Тепер у нас пустка. Колишній клуб, їдальня мають лише стіни. Дах провалився, усе в бур’янах. Чортополохи скрізь – на зворотах полів і обабіч шляхів. До речі, однією з цих доріг безліч разів добирався до свого маєтку наш колишній земляк - усесвітньовідомий художник Микола Ге.
Вирішив завітати до осель своїх сусідок, аби й вони поділились думками про своє життя-буття і спогадами. Жінки старші пам’ятають більше. Крім того, вирішив запитати в кожної, які радісні події їм запам’ятались найбільше і які проблеми сьогодення найгостріші.
Надія Миколаївна Тютькало розміняла восьмий десяток.
- Ти і сам знаєш – живемо, як на острові. Ось осінні дощі розквасять стежки-дороги – сидітимемо і без хліба. Доймають літа, тепер- і старенька, і глухенька, і сліпенька: не бачу стежки. Проблема загальна - не доїде до нас ні лікар, ні швидка. Пігулки дорогенні, пенсія куца. Вона на хуторі в усіх на один копил. Як на неї виживати.
Про радісні події скажу так: було їх чимало. Як виходила заміж, як ростили з чоловіком двох дітей. Раділи обновам, придбаним меблям, телевізору, та чи згадаєш все. Головне: жили з надією, що завтра буде краще.
Ольга Миколаївна Вовкогон старша ще на два роки.
- Родом з Ховмів. Нас багато тоді вербували на роботу в радгосп. Приїхала заробити цукру. Доля склалася так, що знайшла тут ще й чоловіка. Найбільшою радістю згадується День Перемоги. Раділа не лише я, одинадцятилітнє дівчисько, а вся громада від старого до малого. І сміялись, і плакали, і обіймались, і танцювали. То було вселенське свято. Його відзначали довгі роки. Шанували полеглих визволителів. У хуторі стоїть пам’ятник воїнам, хто загинув, визволяючи Грушівку. Кожного травня на День Перемоги приїжджало начальство, покладали квіти. Чи дороги стали довшими, чи пальне подорожчало, чи душі зчерствіли, забули шлях до пам’ятника вже два роки...
Ольга Петрівна Харченко.
- Народилася в Красилівці. У Грушівці живу з 1958. Нас багато тоді дівчат відправлялось працювати у радгосп – тут розраховувались не трудоднями, а грішми. Працювала в ланці, пізніше - дояркою. А як ферму розформували, призначили вагарем. Останні 17 років завідувала магазином. Товар був різний: від сірників і зошитів - до мила і лопат, від хліба - до цукерок, від оселедців - до печива. І за прилавком доводилось крутитись, і увагу проявляти, щоб правильно розрахувати покупця. Та найбільше стомлювали подорожі до Красилівського сільпо, де звітувалась про роботу крамниці. Найчастіше добиралась пішки, а це 11 кілометрів.
Тепер магазин нагадує чимось печальну казку. Пам’ятаєте, «ні вікон, ні дверей», не вистачає тільки курячих лап. Нині хуторяни сподіваються на заїжджого підприємця. А він і в суху погоду не завжди завітає, а у бездоріжжя і не чекай.
Сам бачиш, хутір наш занепадає. Колись повнився дитячими голосами, а тепер на всю Грушівку шестеро дітей. А в минулому у відділенні бувало і більше сорока дітлахів. Вже й не пригадаю, коли наша чотирикласна школа перестала працювати…
Отак не весело коментують мої сусідки сьогодення хутора. І все ж скоро чекає на нас радісний день. Давним-давно вирішили мої односельці започаткувати храмове свято, щоб і в нас було, як у людей. Призначили його на 7 листопада (колишній день Жовтневої революції), адже цей день був вихідним.
Усі разом згадуєм, як колись на радянські свята до нашого Пролетарського відділення після демонстрації у місті прибував духовий оркестр із центрального відділення бурякорадгоспу. Бадьорі марші лунали на всю округу. Уся Грушівка від малого до старого «пускалася у пляс». Так було, все ж вірю, що настане час, коли наш хутір знову заживе весело і щасливо, бо він найкращий.
Юрій Вовкогон,
депутат Фастовецької сільської ради