Через роки, через вiки. Два наших захисники. 2013. Артем Ільченко
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 25 листопада 2016, 09:52
Сьогодні десятки тисяч патріотів нашої держави знаходяться на Сході країни, на передовій, захищаючи свободу, незалежність та територіальну цілісність України. Вони бачать смерть і страждання, вони стоять за Україну та її народ. Вони, бійці АТО, — герої вже тому, що не побоялися взяти в руки зброю і стати на оборону своєї держави.
З метою виховання в учнів патріотизму, шанобливого ставлення до рідної країни, гордості за наших захисників у ЗОШ №5, №4, №1 та в гімназії м. Бахмача працівники Бахмацького районного історичного музею організували зустріч учнів 8 – 11 класів із воїнами, які брали участь на Майдані та в АТО - з Ільченком Артемом Миколайовичем та Брюховецьким Володимиром Борисовичем.
Запрошені гості не на багато старші за учнів-старшокласників, а вже встигли побувати на війні та зустрітися зі смертю. Це люди сильної волі, міцного характеру, упевнені в собі, справжні патріоти України. З глибоким сумом та болем в очах бійці ділилися з учнями спогадами, розповідали школярам, що пережили за час, проведений в зоні АТО та на Майдані. Хлопці своїм прикладом показали, що не тільки словами можна любити свою Батьківщину, але і вчинками доводити це. Відповідаючи на запитання учнів, запрошені воїни намагалися у доступній формі розповісти школярам про життя на війні, про те, як боронилися і наступали, про допомогу волонтерів, про солдатську єдність, братство, і про все те, що цікавило дітей. Говорили про військові будні, а в залі панувала тиша…
Бійці щиро подякували дітям за те, що вони морально підтримують їх своїми листами, малюнками. Ця підтримка для воїнів є надзвичайно важливою.
Запрошені учасники АТО почули від педагогічного колективу та учнівської молоді щирі слова подяки і шани.
Події останніх місяців у котрий раз довели, що український народ неможливо подолати. Вони тільки об’єднали нас, збудили в кожного з нас почуття щирого й глибокого патріотизму, дали змогу проявити себе безкорисливими, щедрими, готовими на все заради незалежності та кращого майбутнього нашої держави.
Ільченко Артем Миколайович, 1995 року народження. Навчався в ЗОШ №5 м. Бахмача до 8 класу. З другого семестру 8 класу перевівся у гімназію м. Бахмача.
Після 9 класу навчався в Ічнянському аграрному професійному ліцеї за фахом тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва.
Потім вступив до Ніжинського агротехнічного інституту, де провчився 3 місяці. Почався Майдан, а потім - АТО. З інституту виключили за прогули, бо не знали, що він був на Майдані. Зараз через 2 роки відновився на заочне відділення.
На Майдан пішов сам від себе, ще в дитинстві його приваблювала Помаранчева революція, і коли побили студентів зразу ж поїхав. Перший тиждень їздив тільки на ніч на майдан, тікав з останньої пари і до 5 ранку був там, а потім на метро, електричку і їхав у Ніжин на навчання. А згодом приїхав додому, узяв речі і поїхав зовсім на Майдан, де був до лютого. Після трагічних подій на Майдані, після побаченого спочатку побув дома кілька днів і поїхав на навчання в Ніжин. Але на навчання не ходив, а з молодими хлопцями тренувалися з професійними тренерами, так як вважали, що у нас може початися теж війна. І тому вони хотіли створити партизанський загін.
Артем дуже хотів потрапити в АТО, але йому відмовляли, так як сказали, що малий – 19 років. Він звертався в добровольчі батальйони - зателефонував у «Донбас» та в батальйон «Січ». У кінці липня поїхав у «Січ», оформив там анкету - і хлопця взяли. Їх тренували 2 місяці інструктори–офіцери «Альфи», «Омеги», десантники. Перша ротація пішла в серпні на Слов`янск. Артем потрапив в АТО у жовтні - в Слов`янск, який на той час був уже звільнений. «Спочатку нас там боялися, потім ставилися з «осторогою», а потім співпрацювали з мешканцями,» - розповідав захисник. Їх направили в листопаді в Курахове, де вони замінили батальйон «Донбас», який охороняв дамбу.
Неофіційно у грудні поїхали в Піски Ясинуватського району Донецької області, там ще йшов бій за Донецький аеропорт. Якщо до війни в Пісках проживало 3 тис. населення і стояли багаті будинки, то коли доброволець потрапив туди, все майже було зрівняно з землею і проживало чоловік 20 - стареньких людей, яким нікуди було їхати. Потім Артем поїхав на ротацію, а в січні 2015 року вернувся в Донецький аеропорт, де наших бійців крили вогнем.
У квітні 2015 року Артем потрапив в Авдіївку. Якщо у Пісках нікого немає і розруха, то в Авдіївці було 4 тис. населення, до війни було 45 тис. населення. Працювали магазин до 17 години і аптека до 14 години, але на прилавках нічого не було.
Після Авдіївки у вересні 2015 року всі добровольчі батальйони з передових перекинули в тил. 13 жовтня батальйон, у якому служив наш боєць, переїхав у Сватове, як раз потрапили на Покровський ярмарок.
Потім їх перевели у Київ, де з добровольчих батальйонів створили полк «Київ». З квітня 2016 року відправили до Авдіївки. «Мешканці Авдіївки вже не звертають уваги на звуки пострілів та вибухів, так звикли і вважають, що у них «мир», - розповідав боєць.
5 вересня 2016 року в Авдіївці Артем отримав поранення, першу допомогу йому надав Володимир Брюховецький, який разом з добровольцем правого сектора винесли бійця з поля бою.
Кожного дня, щогодини Україна завдяки таким чоловікам-відчайдухам, серед яких і наші славні земляки, виборює право бути суверенною, єдиною державою. Тож молімося за наших мужніх захисників.
Наталія Шевченко, науковий співробітник
Бахмацького районного історичного музею,
м.Бахмач