Нехай таланить

• 

Рейтинг користувача:  / 0

ГіршийКращий 

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 09 грудня 2016, 09:49

Як стрімко біжить час! Здається, ще недавно пісків’яни зібралися у гурт, який згодом виріс у народний фольклорно-обрядовий колектив „Берегиня”. Насправді, минуло вже 10 літ. Саме з цієї нагоди самодіяльні аматори сцени підготували своєрідний підсумковий концерт. Подію районного масштабу з цього не робили, запросили на захід лише колег з районного Будинку культури, ветерана самодіяльної сцени із сусідньої Красилівки Василя Ігнатка, аби почути оцінку про вдалі і не дуже сторони своєї творчості, як кажуть, збоку. Привітав колектив-ювіляр недавностворений хореографічний ансамбль „Ягідка” та юні „Берегиньки” – наслідувачі дорослого гурту.

Звітувалися аматори впершу чергу перед найприхильнішими слухачами – своїми земляками. Тісненький зал зібрав усіх вільних того вечора, більше вміститись уже не змогли б. Розпочався концерт не зовсім звично – усе ж ювілейний, то ведучі розповіли про кожного з учасників, таким чином, мовби запрошуючи фольклористів на підмостки. То ж давайте згадаємо хоча б тих, кого знаю особисто.

Отже, Тамара Яременко та Валентина Кичка – учителі. Ніна Пушенко, Любов Скребець пов’язали свої долі з торгівлею, та вже на заслуженому відпочинку. Як і колишні: залізничниця Валентина Криклива, доярка Тетяна Пономаренко, відгодівельниця Ганна Ігнатенко – теж на пенсії. Людмила Колода – бухгалтер, а Наталія Кирпенко - завідуюча фермою. Дивна річ, як, здавалося б, таких різних жінок рідна пісня згуртувала у показово дружний колектив.

Того ювілейного вечора піднявся на сцену і Олександр Товкач, який найчастіше поруч із дружиною-вчителькою, Валентиною Дмитрівною.

Здається, не забув нікого. Залишається лише назвати директора сільського Будинку культури Лідію Вайло та художнього керівника Віру Мельник. Саме остання запалила в серцях земляків упевненість, що вони зможуть, що гуртом вони – сила. Тоді вже нічого не залишалося, як повірити у талант земляків і директору місцевого ПСП „Пісківське” Валерію Колоші. Саме він – головний спонсор колективу. Це завдячуючи Валерію Петровичу, Будинок культури отримує матеріальну підтримку. Зокрема „Берегиня” має добротні українські костюми, у яких не соромно було відправлятися на Сорочинський ярмарок, на виступи на обласну сцену, навіть для запису свого виконання на телебачення у Київ. Звісно, головне - не костюми, а те, що зачаровує цінувальників українського фольклору. Згадаймо обрядові дійства, відтворені пісків’янами на Фестивалі відродження українства у їх рідному селі влітку. Тоді біля „Берегині” збиралися юрби поціновувачів українського, відшліфованого століттями, фольклору. І найвагомішу відзнаку Фестивалю отримала з рук самого Степана Галябарди якраз „Берегиня”.

Та повернемось до урочистого вечора-звіту. Концерт тривав довше двох годин, але глядачі все не відпускали зі сцени своїх кумирів.

А ведуча святкового дійства вже запрошує на підмостки ветеранів колективу, його фундаторів, хто сприяв наданню ансамблю звання народного. Оплесками стрічав зал Лідію Колоду, Ганну Коваленко, Любов Островську, Валентину Товкач, Ганну Гузь. Хоча вони вже не в основному складі, але виступом засвідчили - вмілі співачки.

Піднесений настрій самодіяльних артистів скоро передався і аудиторії. А коли зі щедрої руки все того ж Валерія Колоші серед присутніх розділили короваї та роздали ще теплі пиріжки, то в залі запанувала справжня родинна атмосфера. І пісні зазвучали ще проникливіше, мелодійніше, яскравіше.

Настав момент, залунала „Волошкова”. Пригадуєте:

Пам’ятатиму довго, як ми рвали волошки,
В серці пісня дзвеніла, а печалі – ні трошки...

Якусь магічну силу має пісня. Мелодія і вершовані слова неочікувано повернули на багато років назад, нагадали величезний, на півсотні учасників, чотириголосий хоровий колектив Пісківського БК. Попереду в одній особі і керівник, і баяніст, і диригент Петро Товкач. Він з дружиною Антоніною вдихнули мелодію у пісенну душу села. Петро Миколайович давно виїхав із Пісок, а ось уже більше двох років, як пішов у вічність. А пісня, посіяна ним, завдячуючи такій же відданій мистецтву Вірі Мельник, відродилася і продовжує звучати ще з більшою силою. І в тому співові чути голоси іншіх Товкачів – нащадків мого приятеля, друга, товариша.

Як багато залежить від особистості в історії, не тільки тієї, що вивчають за підручниками. Не було б Мельник, не було б Колоші, вірогідно не було б і „Берегині”. То нехай народному колективу з Пісок продовжує таланить на хороших керівників, на щедрих меценатів, на вдячних слухачів...

Мистецький колектив поздоровив зі святом і Валерій Колоша. Найуважніше вслухалися присутні у слова керівника, що стосувалися відбудови сільського Будинку культури. Директор ПСП, палкий прихильник відродження українського села, пообіцяв, що йдеться вже не про БК - то буде театр. Усе задумане керівником завжди втілювалося в життя. Упевнений, так стане і цього разу.

Борис Бобришев
На знімку: «Берегиня» - переможець Пісківського фестивалю