Щира йому вдячнiсть
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 23 грудня 2016, 12:48
Ще наприкінці осені на розі Петровського ловив попутку. Несподівано зупинилась «Волга». Уже опинившись у салоні, упізнав за кермом свого благодійника Василя Миколайовича Булаха. Йому їхати у Курінь, мені - у Бахмач перший. Збирався зійти на переїзді біля „Сільгосптехніки”. Василь Миколайович, дізнавшись, що я не дуже поспішаю, запропонував скласти компанію, обіцяючи підвезти додому трішки пізніше. По дорозі зупинились біля пекарні. Тут «Волгу» завантажили буханцями, батонами, здобною випічкою – салон сповнився апетитним ароматом маминих різдвяних пиріжків.
- Хочу перевідати літніх пайовиків Осинівки… Старенькі мешканці віддаленого хутора живуть, як на безлюдному острові. Вони так потребують доброго слова, людської уваги, чуйного ставлення як ніхто інший. Сьогодні субота, день трохи вільніший, то перевідаю самотніх хуторян, - поділився благодійник.
Пізніше з уривків його телефонних розмов дізнався, що до гостинців з хлібних виробів Василь Миколайович додасть ще солодощі і ковбасні вироби із місцевого переробного цеху.
Господар запросив до контори, до вже знайомого мені кабінету, поцікавився моїми проблемами, моїми проханнями. Уже незручно було звертись за якоюсь допомогою, тут і так мені багато допомагали, то від відповіді ухилився. Василь Миколайович, очевидно, вловив мій настрій. Зайшов з іншого боку, поцікавився моїми планами.
- Маю їхати у Київ, а звідти - відразу у Харків, до госпіталю. Нарешті отримаю протез.
- Що ж ти, Сергію, про це не говориш. Звісно, тебе очікують витрати, допоможемо тобі. Думаю, п’ять тисяч не будуть зайвими.
- Та ні, це зайве, - зніяковів я від такої щедрої пропозиції.
- Нічого-нічого, дають – бери. Давай, Серьога, тобі порося ще організуємо і фуражу, щоб було чим годувати. Повернешся з протезом – буде чим займатись. Дивись, на Спаса чи на Пречисту матимеш власну свіжину,- підбадьорював директор-меценат.
...І ось повернувся із госпіталю, озброєний чудом техніки - електронним протезом. Механічна рука, звісно, менш зручна, ніж рідна, проте сильніша за втрачену. Та головне, дозволяє виконувати безліч домашньої роботи. А крім того можу взяти і олівець, і аркушик паперу, досить легко підхоплю відро води, лопату чи сокиру.
Прибув додому напередодні Святого Миколая. Першим поздоровити зі святом вирішив свого благодійника – В.М. Булаха. Це з його легкої руки, окрилений його оптимізмом, дочекався таки подарунка держави вартістю у 40 тисяч доларів.
Василь Миколайович щиро зрадів моїй, вірніше, нашій перемозі. Цікавився моїм життям-буттям, сьогоднішніми планами, ще раз просив продемонструвати, як працюють механічні пальці. З ним було затишно, просто, як у рідному колі.
На прощання він вручив «миколайчика» – розмальований барвистими візерунками кошик із солодощами – подарунок для моєї сестрички Настусі. Бач, не забув. Це розчулило мене ледь не до сліз.
Вийшов з контори з піднесеним настроєм. Звернув увагу на мікрофургон, що підкотився майже впритул до ганку. Із салону вивантажували ящики з подарунками. Почув фразу конторських.
- Це для дитячого садочка, це для учнів початкових класів.
Воістину щедре серце і відгуклива душа у Василя Миколайовича.
Уже дома у натопленій хаті все намагався збагнути, від чого мені так тепло на душі – від розжареної груби, розігрітої дровами, які розпорядився доставити курінський добродій, чи від самого спілкування з чоловіком з добрим серцем, до якого все більше проймаюсь синівським почуттям. Щира йому вдячність.
Сергій Юр’єв