Прийде весна!
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 10 лютого 2017, 11:09
У Кропивному буваю вкрай рідко. Доїхати у село тепер конче складно – автобуси у цей найпівденніший куток району ходять незручно. А так хотілося побувати на тамтешньому сільському сході, дізнатися, чим живе кропивненська громада відтепер.
Кортіло відвідати тамтешню школу, де навчається більше 60 учнів. Під проводом досвідченого директора Світлани Андріївни Салій педколектив продовжує примножувати традиції, напрацьовані закладом протягом десятиріч.
Може, вдалося б, зустрітися з людиною дивної долі, ветераном Другої світової, Володимиром Івановичем Крапивним. Отим парубком, хто вирвався з німецького поневолення, хто воював з японськими самураями, хто відроджував і примножував здобутки місцевого колгоспу. Майже піввіку віддав він тваринництву, очолюючи передову ферму. Сьогодні Володимир Іванович – єдиний беспосередній свідок повоєнного відродження колективного господарства.
Побував би на дільниці, на котрій уже ось який рік працює доїльний зал, виробляючи молоко найвищого гатунку. Там трудиться працьовитий колектив, імена багатьох з них вже давно заслуговують оприлюднення на сторінках районного „Порадника”. До речі, наша незалежна газета – одна з найзапитаніших серед кропивненців, то майже зобов’язані зустрітися з місцевими і відгодівельниками, і операторами машинного доїння – усіма, хто трудиться у господарстві.
Кропивненці зберегли багато корисного, надбаного ще у часи колгоспної системи і поставили на службу сьогодення. Наприклад, вівчарство залишилося практично тільки у СТОВ „Крапив’янське”. Чимало хто позаздрить 250-головій отарі Товариства.
Згадую, як Кропивне одним з перших облаштувало центр села, надавши йому ознак сучасності...
На чергових сільських зборах побувати не вдалося, але варто все ж озвучити проблеми, які зачіпалися того дня. Про одну з них вже згадав, вона піднімалася громадою щороку: незадовільне автобусне сполучення для кропивненців – кістка у горлі. Гостроти проблемі надає віддаленість села від райцентру.
Демографічна ситуація, як зважити на статистику, змінилася докорінно. Вона найкраща на Бахмаччині. У позаминулому році народилося п’ятерко, а залишило цей світ – 14. А 2016 рік подарував 11 немовлят, жаль, стільки ж кропивненців пішло у вічність. Нині у селі мешкає лише 590 осіб. Насправді, як бачимо, статистика безпорадна - у селі все більше порожніх обійсть, боляче дивитися на порожні дворища. А колись українські села були сповнені людом. Наприклад, у сусідній Рубанці сто літ тому мешкало близько 4 тисяч, стільки ж у Голінці, Стрільниках. Не відставало і Кропивне. Саме тут у жовтні 1897 року відбулася розширена сільськогосподарська виставка-ярмарок. Про розмах дійства свідчить хоча б такий факт. Господарі ярмарку, жителі села Кропивне, славилися вирощуванням популярних сортів тютюну. То лише за тиждень виставки в них закупили його 11 200 пудів.
Тільки платних відвідувачів назбиралося 12 640 чоловік, крім того запрошувалося 7300 гостей. Такий ось розмах ярмаркового дійства. Тепер у села інші проблеми. Продовжує гостро стояти питання прокладання водогону, але розпорешеність жилих садиб здорожчує будівництво у рази. На фоні тотального безгрошів’я це будівицтво стає утопією.
Дротове радіо, схоже, замовкло назавжди. Схожа ситуація і з телефонною мережею. Кропивненці більше сподіваються на мобільний зв’язок.
Піднімалося питання ремонту сільських електроліній. Струм усе ще подається, але ось-ось може обірватися, бо трухлі стовпи-опори часто тримаються за самі дроти. Нестачу електрики ще якось переживуть, тут більше остерігаються, щоб напруга не вразила когось із селян.
Не зникла настороженість і щодо створення об’єднаної громади, особливо у цей непевний час, коли, наприклад, „Укрпошта” не здатна опалити сільське поштове відділення, це практично одна кімната. І це при тому, що київський керманич українських листонош отримує щомісячну платню 400 тисяч гривень. А є чиновники з мільйонними статками. Люди про це знають, то і довіра до влади тут відповідає загальноукраїнським соцопитуванням.
Не хотілося завершувати розмову на песимістичній ноті, то поцікавився, чи є у Кропивному більш веселі тони. Дізнався, що підсипали у селі вулиці загальною протяжністю 4 кілометри. А ще встановили майже на всіх них освітлення. Що, до речі, обійшлося у кругленьку суму – у 500 тисяч.
І вже сам згадав, що сюди найраніше приходить весна, упевнений, не зрадить вона своїй звичці і нині.
Борис Сєдач