Допоможемо гуртом!
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 16 червня 2017, 08:43
Не передбачувані шляхи Господні? Скільки раз доводилося переконуватися у правдивості цього вислову. Випадок звів з незнайомкою. Нині рідко зустрінеш усміхнене обличчя. А ця відносно молода ще супутниця приверула увагу бездонним смутком у очах. Заговорила до неї, вона відгукнулася. Дізналася про її незавидну долю.
...Родина розпалася, з нею залишилися семеро дітей. Жити у рідному селі змоги не було, до того ж – ні роботи, ні рідні. Із старшою донькою подалися у столицю. Працюють обидві. Живуть у комірці. Вона трудиться майже без вихідних, прагнуть скопичити хоч якийсь кошт. Київ із своєю метушнею, з постійним гуркотом транспорту, із загазованим повітрям зовсім не до вподоби. Мріють придбати хатиночку у селі, щоб перебратися туди на постійне проживання, з’єднатися з меншими дітьми, які нині в інтернаті. Вона показала кілька фотографій своїх доньок і синочків. Сім’я віруюча, що не дивно, таких на Тернопіллі більшість. У хлопців красиві голоси, то співали у храмі. До сільської роботи звичні, обробляли город, тримали корову, звісно, були і порося, і кури, і гуси...Тепер це тільки мрія.
Слухала сповідь незнайомки, бачила її зажурене обличчя, зволожнілі очі, перейнялася болем її душі.
Маю хату у селі, яка слугувала дачею. Здоров’я вже не те, то все частіше подумувала її продати. Виникла ідея запропонувати оселитися в ній Оксані. Висловила задум, просила тільки дати час на остаточне рішення – хотіла порадитися із донькою. Обмінялися телефонними номерами. Бачила, як засвітилося надією обличчя молодої ще жінки. Що вона саме така, помітила тільки у ту мить. Уже знала, що дачу дам цій родині у користування, хай їм щастить. Так і вийшло. Зорали город, засадили. Вже попололи картоплю, трохи допомогала новим господаркам. Якраз гнали вулицею корів, побачила полільниця Лисок, відволіклася від сапи і з таким теплим поглядом проводжала стадо, що тоді поволожніли очі вже у мене. Вони перебралися б у Глибоке хоч сьогодні. Електричка поруч, то залишається перспектива працювати у столиці. Хоча її більше приваблює можливість працевлаштуватися у селі. Місце їй сподобалося – уже прикинула, де меншенькі випасали б гусенят, де припняла б корівчину. Сільська праця не страшить, була в ланці, трудилася і дояркою, і кухаркою - скрізь, де потрібні були робочі руки. Одна лише проблема – моя дача практично неумебльована: ні стола, ні ліжка, ні стільця. Усе розтягли „благодійники”.
Розповідаю це читачам газети з надією, що хтось має меблі, котрі жаль викинути, або вони зайві. Може, хтось захоче продати щось недорого. Давайте допоможемо гуртом розлученій родині воз’єднатися. Колись Небеса віддячать вам за вашу милість.
Людмила Науменко
Дякуючи небайдужим читачам за підказку, «Порадник» відкриває нову рубрику в своїх безкоштовних приватних оголошеннях: «Прийму в дарунок», які розміщені на сторінках 14-16 цього номеру.
Зверніть увагу, і по можливості допоможіть тим, кому це вкрай необхідно.