Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


На поклик рiдноi сторони

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Давним-давно перестав існувати мальовничий хутірець Баланін. Навесні не співають тут солов’ї, а у спеку нікому слухати жайворонів. Лише вітри гостюють тут, хвилюючи гіркі трави, та сумно дзвенить тиша над хрестами могильних горбів. Давним-давно залишив цю місцевість останній хуторянин, перебравшись на „велику землю”. Може, і не згадували б про хутір, коли б не вірна його донька Мотрона Лапа. Це вона багато років тому переконала колишніх земляків зібратися гуртом і згадати свою малу батьківщину, хто тут жив і ростив хліб, хто народжував дітей і воював за рідний край.


Мотрони Миколаївни з нами вже немає, але хуторяни все ж збираються. І хоча я родом не звідси, із хвилюванням приєднуюсь щоразу до їх гурту.
Баланін запам’ятався ще з дитинства. Із Зеленівки у Курінь, де мешкала рідня, найкоротший шлях лежав через цей хутір. Запам’ятався Баланін привітними людьми, щедрими садами і дивною джерельною водою.


Тепер колишні хуторяни збираються край діброви біля пам’ятничка померлим своїм землякам. Як завжди, перед присутніми виступив ансамбль „Золоте перевесло” - дітище нашої Мотрі. Колективу вже більше тридцяти літ, у репертуарі добра сотня пісень, та найбільше розхвилювали куплети на слова Мотрони Миколаївни. Складалося враження, що поетеса зверталася до гурту з небес.


Виступив перед присутніми продовжувач справи Мотрони Лапи її земляк, тепер киянин, Іван Олександрович Сипливий. Згадав минуле, незабутнє і хвилююче.


Потім, як заведено у баланінців, відбулася трапеза. Десь з височини за всім тим дійством спостерігали душі пращурів і випросили у Небес щедрого дощу, якого висушена земля так чекала.


Родом не звідси, та із хвилюванням приєднуюсь щоразу до гурту баланінців, бо на їх хуторі залишилася часточка і моєї душі.


Любов Дорошенко
Фото Валентини Найденко.

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове