На поклик рiдноi сторони
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: Субота, 08 липня 2017, 13:13
Давним-давно перестав існувати мальовничий хутірець Баланін. Навесні не співають тут солов’ї, а у спеку нікому слухати жайворонів. Лише вітри гостюють тут, хвилюючи гіркі трави, та сумно дзвенить тиша над хрестами могильних горбів. Давним-давно залишив цю місцевість останній хуторянин, перебравшись на „велику землю”. Може, і не згадували б про хутір, коли б не вірна його донька Мотрона Лапа. Це вона багато років тому переконала колишніх земляків зібратися гуртом і згадати свою малу батьківщину, хто тут жив і ростив хліб, хто народжував дітей і воював за рідний край.
Мотрони Миколаївни з нами вже немає, але хуторяни все ж збираються. І хоча я родом не звідси, із хвилюванням приєднуюсь щоразу до їх гурту.
Баланін запам’ятався ще з дитинства. Із Зеленівки у Курінь, де мешкала рідня, найкоротший шлях лежав через цей хутір. Запам’ятався Баланін привітними людьми, щедрими садами і дивною джерельною водою.
Тепер колишні хуторяни збираються край діброви біля пам’ятничка померлим своїм землякам. Як завжди, перед присутніми виступив ансамбль „Золоте перевесло” - дітище нашої Мотрі. Колективу вже більше тридцяти літ, у репертуарі добра сотня пісень, та найбільше розхвилювали куплети на слова Мотрони Миколаївни. Складалося враження, що поетеса зверталася до гурту з небес.
Виступив перед присутніми продовжувач справи Мотрони Лапи її земляк, тепер киянин, Іван Олександрович Сипливий. Згадав минуле, незабутнє і хвилююче.
Потім, як заведено у баланінців, відбулася трапеза. Десь з височини за всім тим дійством спостерігали душі пращурів і випросили у Небес щедрого дощу, якого висушена земля так чекала.
Родом не звідси, та із хвилюванням приєднуюсь щоразу до гурту баланінців, бо на їх хуторі залишилася часточка і моєї душі.
Любов Дорошенко
Фото Валентини Найденко.