Прилітатимуть пташки калиноньку їсти, Принесуть козацьким душам з України вісті
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 03 листопада 2017, 12:50
Колись мама Героя Небесної сотні Василя Прохорського – Світлана Діденко поділилася планами спорудити капличку, розбити квітники, висадити деревця вздовж протяжної стежки, якою ходив її Василько і якою востаннє проводжала сина до столиці. Задумка була масштабною, для літньої жінки і затратною, і важко здійсненною. Не дивно, що не лише автор відмовляв загорьовану матір від тих планів, пропонуючи зберегти здоров’я. Вона ж не хотіла про те і чути. Через два роки запросила Світлана Миколаївна „приймати роботу” – усе задумане втілила у життя. Подивувалися тоді всі, скільки сил надає материнська любов.
А вона ділилася вже новими планами.
- Це в пам’ять про мого Васю, але ж у нашому краї он скільки молодих земляків склали голови. Хочу створити калинову алею, нехай нагадує про подвиг усіх Героїв Бахмаччини. Була б рада, якби вдалося створити її у райцентрі, ще краще розбити б сквер, - ділилася жінка.
Знов намагався остудити її ентузіазм, знаючи про кепське здоров’я. Ні, не відмовилася і цього разу, правда, вирішила висаджувати кущики неподалік домівки. Закупила три десятки саджанців у Тростянецькому дендропарку. Просила накопати найкращі, хоча це вилилося у копійку. Та висадити не змогла. Ті, хто обіцяв підготувати площу, звільнивши її від непотребу і чагарників, забули про все. Довелося матері прилаштовувати саджанці на власному городі...
Хто знає, як би розгорталися події, коли б про її бідкання не дізнався народний депутат Валерій Давиденко. Саме він розпорядився виділити необхідну техніку, щоб підготувати грунт на пустці. Надав кошти на придбання калинових кущиків, щоб то зросла не алея, а калиновий гай.
Ось у визначений день до Щучої Греблі з’їхалися бажаючі докласти рук до патріотичної справи. Прибули мами і батько полеглих на Донбасі. Звітали на берег тамтешньої річечки бійці-атовці і воїни-інтернаціоналісти, ліквідатори наслідків Чорнобильської аварії і козаки. До акції долучилися голова райдержадміністрації Тетяна Неділько і міський голова Павло Шимко, депутати обласної та районної рад, керівники окремих територіальних громад, представники політичних партій та громадських організацій, місцеві старшокласники.
Такою громадою з роботою впоралися швидко, висадили більше сотні кущиків. Ще перед початком розчулена Світлана Миколаївна звернулася до присутніх: „ ...повесні калиновий гай закипатиме білопінним цвітом, а восени кегелі червоних ягід нагадуватимуть краплинки крові наших полеглих синів, всіх героїв, хто поклав життя за майбутнє України.. Всіх, всіх героїв...”
На учасників пам’ятної акції чекав сюрприз - отаман Чернігівського округу Війська Запорізького Валерій Колоша не зміг приєднатися до гурту, проте відрядив козаків. Ті, як водиться у їх колі, прибули не з порожніми руками. Бутерброди, печиво, чай – це їх гостинці. Та найбільше порадували тільки-но з вогню козацьким кулішем.
Окремим гуртечком тулилися осиротілі мами. Про щось спілкувалися. З уривків фраз зрозумів, обговорювали створення скверу пам’яті Героїв у райцентрі. Відчув їх одностайність. Справа непроста, серйозна, та відмовляти їх не став...
Борис Бобришев
На фото зверху: такою дружньою командою садили калиновий гай Героям Бахмаччини на вулиці Василя Прохорського у Щучій Греблі.
На фото знизу: голова Бахмацької РДА Тетяна Неділько, Бахмацький міський голова Павло Шимко і районний депутат з фракції РПЛ Микола Прокопенко саджають калиновий кущ.
P.S. Останнього дня жовтня зателефонував до Світлани Миколаївни. Голос жінки здався пригніченим.
- Так, справді, засмучена. Подзвонили знайомі, сказали, що чули по радіо і читали в Інтернеті „ і про калинову алею, і що присвячена вона...” Так не алея, а завдячуючи Валерію Давиденку, - цілий гай. І Героям усієї Бахмаччини. Коли тільки задумувала цю справу, згадала свого майже ровесника щучегребельця Володю Шашенка, який грудьми захищав нас від Чорнобильського лиха, залишився навіки під уламками ЧАС. Згадала дмитрівчанина Героя Радянського Союзу Павла Васильвича Яценка, згадала багатьох, але, звісно, не всіх. Бо їх більше ніж 115 калинових кущів, їх більше навіть, чим вродить ягід наше калинове диво, адже наш славний край упродовж майже тисячолітньої історії відстоювали тисячі захисників. Це в пам’ять про них шелестітиме листям, білітиме квітом, червонітиме кегелями калиновий гай.