Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


„Хай вам Бог поможе...”

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Виїхати з Миколаївки – проблема, змирився, що нудьгуватиму тут аж до вечірнього автобуса. Заговорив з місцевою бабусею, поцікавився підвищенням пенсії.


- Ага, збільшили... На 17 гривнів. Ось захотілось цукеркою поласувать, глянула на ціни – не дуже дорого. А тоді докумкала, то цінник за 100 грамів. Купила хлібину та подамся до хати.


Натруджені руки, зоране лемехом життя її обличчя зворушили щось у душі. Згадав, що в сумці „причаївся” “Гулливер”, пригостив жінку. Здалося, що від того потеплішало на душі у неї.


- Хай вам Бог поможе, - мовила літня жінка і поклала хрест чи на сільський шлях, чи на співрозповника, чи просто на небо. - Хай вам Бог...


А через мить поруч пригальмував легковик. Опустилось бокове скло, в усміхненому обличчі впізнав заступника виконавчого директора ТОВ ”СП” Агродім” Анатолія Миколайовича Супруна.
- На Бахмач? – пролунало майже чарівно.


- Так, так, - поспішив на зустріч своєму везінню.


- Тільки заїдемо до Стрільницької церкви, це на кілька хвилин...


Настоятель Спасо-Преображенської Вознесіння Господнього церкви отець Василій неначе чекав на гостей, був на подвір’ї.


- Як гарно, саме обох хотів бачити.


З Анатолієм Миколайовичем ситуація прояснилася відразу, він опікується господарськими проблемами храму, то вони обговорили деталі ремонту.

Через мить дізнався про цікавість отця Василія і до моєї особи.


- Так хотів бачити, гляньте на наш храм – яка краса, це подбав народний депутат. Розкажіть про Валерія Миколайовича на весь район. Добра душа у Давиденка, більше б таких людей.


Уже давно наша церква потребувала ремонту, вкрай потрібно було фарбувати зовні. А як почну підраховувати, Господи, захмарні цифри. Перестав довіряти калькулятору, по-старинці перемножив у стопчик - усе одно: більше 100 тисяч. Де їх взяти?!

Згадав біблійське: „Хто стукає, тому відчиняють...”, вирішив - будь, що буде, звернусь до Давиденка. Завзятіше, ніж завжди, молився перед іконами і вдень, і посеред ночі, просив святих сприяти моєму промислу.


- Грошей Вам не дам, - почув наступного дня від Валерія Миколайовича, і душа моя враз зіщулилася, чоло спітніло, а вуста оніміли. Думав, зомлію.

А тут чую:


– Краще пофарбуємо самі, бо тих коштів вам, явно, не вистачить, будете ще чиїсь пороги оббивати.


у мене від тих слів поволожніли очі.


- Дай вам, Господи, усіх земних благ і сприяння у всіх Ваших добрих справах. Молитимемося за Ваше здоров’я, - тільки й мовив у відповідь.


Тепер бачите, який красень наш Храм. Тут пройшли майже всі роки мого свідомого життя. Отримав приход у 1982 році. Узагалі ж нашій церкві більше 130 літ. Одна з найдавніших у нашому краї. Багато випало бачити Храмові на своєму довгому віку. Найлютіше випробування пережила паства у роки войовничого атеїзму. Придумали безбожники наругу над святинею – стали заганяти скотину до божої обітелі, та корови нів’яку – хоч вбивай, не йдуть до церкви. Гріх про це говорити, мізків у Лисок виявилося більше, ніж у їх господарів.


Правда, комунари не заспокоїлися, перетворили Храм на зерносховище. Пізніше, коли святиню повернули мирянам, збіжжя сходило зі щилин підлоги, немовби, тягнулася до світла, до молитов, до Божого слова...


Тут пройшли майже всі роки мого свідомого життя. Подумати, 35 літ.


Подякуйте через газету Валерію Миколайовичу, низький уклін йому від нашої пастви і всьому родові Давиденків.


* * *
У місто повернувся раніше, ніж планував, не квапився, захотілось пройти пішки, зійшов біля стадіону. За гратами воріт вчулися голоси вболівальників. „З чого б це?” – майнула думка. Уповільнив крок, замість футболістів, угледів майстрів, що лагодили покрівлю. Підійшов до трибун – упізнав всіх працюючих. Першим потрапив у вічі голова фізкультурно-спортивного товариства „Колос” Микола Мицик. Але не впізнав Олега Олійника, це не дивно, адже тепер працівник стадіону перевтілився у зварювальника. Спалахи електрода заважали розгледіти за захисним щитком його обличчя. Ще тут снували Василь Кадема і Віталій Шепель – подавали металевий профіль, притримували сталеві рейки майбутнього каркасу, тут же зафарбовували зварені місця. Робота просувалася.


- Бог на поміч, - мовив замість привітання.


- Добрий день, здрастя, привіт, - поролунало у відповідь.


- Надовго? – кивнув на фронт їх робіт.


- Буде матеріал справимося. В шию ніхто не гоне, час є. Нам лишень встигнути до наступного футбольного сезону, - відгукнувся Микола Олексійович. - Оце взялися виконати роботи самотужки, аби зекономити кошти Товариства.


- Так вас потрібно розхвалити у районній газеті...


- Подякуйте краще через газету Валерію Давиденку, низький уклін йому від нашого колективу, від вболівальників футболу. Це він виділив кошти, освоюємо...


„Подякуйте...через газету...” перегукувалося з почутим у Стрільниках. А потім уява перенесла у віддалену Миколаївку, згадав літню жінку, її слова: „Хай вам Бог поможе...” і переадресував їх і депутату-благодійнику, і добровольцям-будівельникам – усім, хто турбується не лише про себе.


Борис Бобришев


На знімках: Анатолій Супрун з настоятелем – отцем Василієм.


Будівельники-добровольці зводять дах над трибунами Бахмацького стадіону „Колос”.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове