Будівельник сталевих магістралей

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 02 листопада 2018, 12:35

Написати про Сторубльова збирався давно, та якось не складалося. Ось і тепер, хоча і зустрілися, розмова не зовсім клеїться. Причин тому кілька. Найважливіша – керівник КМС-285 мав вирушити на лінію, колектив колійників ремонтує залізничне полотно десь за столицею. А ще раз за разом відволікав телефон. З відповідей Ярослава Миколайовича розумію, що звертаються не лише по роботі, а і як до депутата обласної ради. На Сторубльова підвищений попит. Відчуваю, що вибрав не найкращий час, але відступати не можу, хочу встигнути розповісти про героя моєї оповіді до Дня залізничника...

Дитинство Ярослава Сторубльова пройшло на околиці міста, там, де чути стукіт колес київських потягів, а мінські поїзди рухалися ледь не поруч із домівкою. Не подалік місцевості, що бахмачани нарекли Рокитками, де були людські городи, прийшли якось проектувальники. А згодом навпростець по звільненій від врожаю ниві проклали колії...

Дива та й годі. Пішли по них вагони із грунтом, піском, гравієм. Підтягнулися бульдозери, розрівнювали вивантажене. Місце те топке, скільки тисяч тонн щебню вгатили, хто знає. Дізналися тоді хлопці, що буде тут колійна станція, працюватимуть на ній будівельники залізничного полотна.

А база розросталася. Пролягли нові колії, зростали нові приміщення, територія наповнювалася дивною технікою. Разом з тим зростав і Ярослав. Час збіг непомітно. Уже пролунав останній дзвоник, відгомонів випускний. Куди йти вчитись, майже не вагався. Чи не кожен випускник четвертої школи пов’язував свою долю з технікою. Цей потяг, очевидно, залишився ще з часів, коли 48-а залізнична альма-матер готувала спеціалістів для Курсько-Київської залізниці. Подав Ярослав документи на вступ до столичного політеха. Екзамени склав, конкурс не витримав. Журився не довго, пішов працювати. Де трудитися, не вагався – КМС-285 була практично через дорогу. Починав з монтера колії другого розряду, скоро розряд підвищили, а як прийшов час вирушати на службу в армію, мав чи не найвищу кваліфікацію колійника.

Служив на Житомирщині у аеромобільних військах. Там теж Полісся, то відчував себе майже як вдома. От тільки залізниці не вистачало. Інколи навіть снилися розпечені сонцем рейки, що сходилися на обрії в одній точці. І розжарене повітря струменилося над сріблястим полотном неспокійними хвилями.

Після армії прийшов у КМС, відразу ж подав документи до вишу. Ні, не у Київ, тепер це був Харківський інститут залізничного транспорту. Навчався заочно, у тому були переваги – теорію тут же закріплював на практиці. На молодого колійника звернули увагу, стали довіряти більш відповідальну роботу. І став він долати щабель за щаблем. Інженер техвідділу, заступник головного, нарешті, сам головний інженер. Заступник начальника підприємства. А це права рука самого Гросмана. Михайло Якович теж починав з низів, здавалося, що Сторубльов повторює його професійне сходження як під копірку.

Летіли роки, час від часу, коли начальник вирушав у відрядження, чи йшов у відпустку, Ярославу Миколайовичу залишатися на господарстві доводилося самому. Справлявся. І як настав час засновнику КМС йти на заслужений відпочинок, питання про правонаступника навіть не виникало – Гросмана змінив Сторубльов...

Більшість з розказаного – це почуте від інших, зі Сторубльовим же уточнював деякі деталі. Розмова так і не пожвавішала. Аж доки не запитав про його помічників, про кращих виробничників, ось тут начальник ожив.

- Так мушу перерахувати весь колектив, бо можу покластись на кожного, інші у нас не затримуються. Ось візьмімо мого заступника Івана Івановича Лебедя, чи начальника технічного відділу Юрія Івановича Лебедя. Здогадалися, вони брати. Як не згадати головного механіка Олександра Степановича Поціпуха. Не уявляю, як обійшлися б без виконробів Ігоря Георгієвича Меха і Сергія Івановича Горбатенка.

Не подумайте, що у нас у пошані лише ітееровці. Старанний у роботі монтер колії Андрій Кулішов, не менш завзятий бульдозерист Іван Тодоров. Як управляється з багатотонним укладальним краном машиніст Олександр Ткаченко.

Чи працювали б так продуктивно без страв нашого повара Тетяни Устименко? Звісно, ні. Харчування на лінії триразове. А готує наша чарівниця так смачно, а головне калорійно, що позаздрять і ресторани.

Справді, Ярослав Миколайович ладен був перерахувати весь склад КМС. Поквапив співрозмовника ще один дзвінок, змусивши керівника збиратися, КМСівців чекали стомлені сталеві магістралі. До них він і поспішив, вже на ходу попросивши поздоровити весь колектив з головним святом залізничників.

Борис Бобришев
На знімку на 1 стор: Я.М.Сторубльов з І.І.Лебідь.

• < Попередня
• Наступна >