Кажуть, не хлібом єдиним живе людина. Але без хліба – вона просто не живе. Злочинів проти людства не перелічити, але злочин голодом – чи не найжорстокіший. Забрати у людини те, що вона сама виростила потом і кров’ю, таке просте і природнє – хліб, все одно що забрати життя. Так воно і було. Літа 1931-33 від Різдва Христового люди підписали смертний вирок людям.

„Україна була занесена на „чорну дошку” голоду”.

Моторошно лунають ці слова у залі, що наче зльодянів від того, 75-річної давнини, жаху – серед літа в залі районного Будинку культури було холодно. Це не містика – так воно і було: через годину там був концерт і було вже тепло. Можете не повірити, можливо, це були тільки мої відчуття.
Людина в чорному, свічка горить на столику, застеленому вишитим рушником і – колоски. Вони могли б урятувати цю дитину.

„То був такий страшенний злочин,
Що Боже, Ти вже був безсилий”.

 

Це був вечір-реквієм, на вшанування жертв голодомору. 3-го вересня, у районному Будинку культури, 75 років потому, як голод прийшов на Україну. Так, цей рік – річниця сумної дати. Саме на 1933 рік, на весну, коли закінчилися усі припаси, припав пік голоду. Деякі невіруючі Хоми і зараз говорять, що у нас голоду не було. Державний архів – це не белетриcтика, це документи, які свідчать, що найбільше від голоду постраждали південні райони Чернігівщини, в тому числі й Бахмацький. За неповними, неуточненими даними, 5-5,5 млн. українців стали жертвами голоду за 1932-33 роки, 1 млн. селян було вивезено з рідної землі у далекий Сибір.  І лише два роки, як прийнято Закон про голодомор в Україні як геноцид, як державний злочин проти українського народу – 28 листопада 2006 року. Україна мусить це пам’ятати.

Автор і ведучий моно-спектаклю – актор Ніжинського драматичного театру Олексій Биш. Фотодокументальну виставку представили Чернігівський музей імені Василя Тарновського і обласного Державного архіву. У залі були учні Бахмацьких міських шкіл.

У цій же залі того дня відбувся концерт Чернігівського камерного хору імені Петра Бортнянського. І як сказав у вступному слові диригент хорового колективу, Заслужений діяч мистецтв України Любомир Боднарук: ”Після такого спектаклю ми не могли почати з іншого”. Артисти почали свій виступ з „Боже єдиний...” І лише після плавного переходу зазвучали народні українські пісні: і відомі, й унікальні – записані  колективом на Чернігівщині, з багатого репертуару знаного своєю майстерністю далеко за межами області хору, неодноразового лауреата міжнародних конкурсів та фестивалів.

А щодо слів про „виховують”, мені здається, що на такі концерти треба запрошувати все ж обізнану публіку, „гурманів” жанру. Адже школярі, яких на концерт „привели” і які постійно дефілювали взад-вперед, напевне заважали як артистам, так і справжнім шанувальникам. А таких у Бахмачі чимало, про що свідчили і бурхливі аплодисменти, і букети в дар артистам.