Прошу у Небес
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 28 грудня 2018, 09:35
Нерідко чую, що сьогодні людей здатних на справжню доброту, стає все менше. Своє твердження тут же підкріплять масою прикладів. Згадають, і як неохоче поступаємося місцями у громадському транспорті, і як байдуже проходимо повз немічних літніх, і як спокійно, безчутливо сприймаємо чужі проблеми, удаючи, що нічого не помічаємо. Прикро, що це стає майже нормою нашого сьогодення. Тому приязно і обнадійливо дізнаюся за прояви доброти, значить, не остаточно зачерствіли наші душі...
Якось прибув по справам до ПСП „Авангард”, зустрівся з директором підприємства Василем Булахом. Одночасно завітала відвідувачка. Побачивши, що на новоприбулу чекає авто, Василь Миколайович запросив до кабінету нас обох.
Її вислухав першою. Виявилося, молода жінка прибула подякувати Василю Миколайовичу за допомогу у лікуванні її донечки. Курінський меценат допомагає багатьом, тому попросив уточнити, про кого мова. А дізнавшись, що йдеться про Варю Паяльникову, поцікавився, і як триває лікування, і які житлові умови, і чи не потрібна ще допомога. І хоча гостя запевнила, що нині матеріально вона більш-менш забезпечена, господар кабінету запропонував певну суму, мовляв, гроші не завадять.
- Візьму за умови, що дозволите використати на придбання іграшок для дітей відділення, там цього бракує...
Упевнений, багато бахмачан згадають оголошення з проханням допомогти коштами на лікування 8-річної нашої землячки – Варі Паяльникової. Саме з її мамою – Тетяною Миколаївною – познайомився того дня за вже згаданих обставин. Поговорили. Вирішив розповісти про їх долю.
- Ще й досі не збагну, звідкіль прокралась до нас біда, з якого боку підступилася. Як з’ясувався діагноз, похололо моє тіло, отерпли руки і чорний жах заполонив душу, бо страшно стало за рідну кровиночку. А коли дізналася, скільки коштуватиме лікування, зовсім занепала духом. Світ зробився чорним. Тепер усвідомлюю, що була тоді настільки пригнічена, що потребувала опіки не менше Варечки. Слава Богу, нашим горем перейнялися багато відгукливих людей. Мабуть, ніколи не дізнаюся всіх їх імен, але ніколи не перестану молитися за їх благополуччя, хай щастить їм на кожному кроці. Серед них, на наше щастя, виявився і Василь Миколайович. Він допоміг суттєво. А ще згадала, як писала ваша ж газета, „у Булаха легка рука”. Справді, після його втручання справа пожвавішала - люди допомогли зібрати достатню суму. До мене повернувся оптимізм, помітила, що і у моєї донечки стали розправлятися крила. А ще Варя враз подорослішала - сама і пігулки потрібні прийме без нагадування, і тиск зміряє, і про термометр не забуде...
Відвернусь, бувало, щоб не бачила моя ластівочка зволожнілих маминих очей, витру крадькома непрохану сльозу і посміхнуся. А кілька місяців не посміхалася, ходила з каменем на душі. Спасибі добрим людям, вони своєю відгукливістю розтопили лід мого загорьованого серця, повернули до буття. Так і живу з надією.
Дуже вдячні кумі О.М.Витюк. Оксана – хрещена, справжня друга Варочкіна мама. Вона стількох своїх родичів, друзів, знайомих залучила до нашої пекучої проблеми. А вже як допомагає особисто, годі і говорити.
Та повернусь до Василя Миколайовича. Справді, у Булаха легка рука. Як відгукнувся він, зрушила справа. Пригадую, лист від молодят з Києва.
- Дізнавшись про вашу біду, звернулися до запрошених на весілля, мовляв, не витрачайте кошти на квіти, залиште гроші для дівчинки з Бахмача. Багато хто до того і назву вашого міста не чув, підходили до спеціальної скриньки і залишали, залишали, залишали... Квітів, звісно, було менше, ніж на інших весіллях. Але як ми раділи, що серед наших родичів, друзів, колег стільки душевних людей. Оте відчуття стало для нас, молодят, найціннішим весільним подарунком... – пригадувала мама Тетяна і додала - Кілька раз перебігала ті рядки, кожного разу витирала очі, бо не могла читати без сліз.
Як напишете щось про нас, подякуйте всім-всім нашим землякам з добрим серцем. Усіх земних благ і Божого благословіння прошу у Небес для кожного благодійника...
Борис Бобришев
На фото Варя на початку минулорічної зими, нехай у неї з’являться ще безліч знімків із засніженими зимами і квітучими веснами, із спекотними липнями і золотавими жовтнями, яких буде багато-багато, яким не буде ліку.