Заслуговує на добру пам’ять

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 1
ГіршийКращий 

Кожна людина, яка приходить у наш світ, має свою місію і призначення, розвивається і вносить свій вклад у розвиток суспільства. Проте життєвий шлях не триває вічно, як не важко про це говорити. Усьому свій час.


Він прожив не легке, але змістовне життя. Народився 2 лютого 1909 року у містечку Жиздра Калузької губернії, у сім`ї лісника. Нині йому виповнилося б 110 років. В юні літа поїхав на Урал, там закінчив топографічний технікум. Здобув спеціальність топографа-гео -дезиста. Професія відкривала великі можливості перед Олександром Костянтиновичем для пізнання світу, подорожей. Ще у студентські роки за велику радість сприймав проходження практики у тайзі. Пізніше у складі геологічних експедицій Олександр Костянтинович здолав тисячі кілометрів тайги і боліт Сибіру, Далекого Сходу. Саме там, в експедиціях, почав колекціонувати мінерали, захопився фітотерапією - збирав лікарські трави.


У 1947 році переїздить до Батурина з дружиною Марією та сином Олексієм. Тут Олександр Костянтинович працював землевпорядником. Разом з тим продовжив свою улюблену справу – колекціонування. Обійшов усі куточки Батуринщини: шукав і знаходив різноманітні артефакти, збирав цілющі трави. Олександр Костянтинович був всебічно розвиненою особистістю: топограф, будівельник, активний дописувач до районної газети «Радянське село». Він автор віршів і оповідань, які публікувалися навіть у журналах. Мав Божий дар зцілювати людей з допомогою лікарських рослин. Син краєзнавця Олексій згадував: «Пам’ятаю, як тільки суботній вечір - наша хата наповнювалася людьми. Йшли до нього за совітом, десь-комусь щось написать і просто друзі-товариші-рибалки, охотники… Всі розмови проходили за самоваром, а замість чайної заварки були трави…». Ось так привітно і люб’язно зустрічав гостей у своєму домі краєзнавець. Олександр Костянтинович цікавився історією свого роду, досліджуючи генетичне дерево по чоловічій лінії, розкрив постать свого пращура Кодака, який переправляв плоти по Дніпру до Чорного моря, де і загинув на одному із порогів річки. Зараз на цих кам’яних порогах розташований «ДніпроГЕС», а один із порогів названий «Кодацьким».


Вагомий внесок Олександра Костянтиновича Кодакова – створений ним власноруч і відкритий у 1974 році домашній краєзнавчий музей, який славився і за межами Батурина, приваблюючи відвідувачів. В Олександра Костянтиновича накопичилась велика колекція різноманітних мінералів, опудал тварин. Та найбільше вражав гербарій, в який увійшло понад 300 рослин нашої місцевості. У листі, датованому 1982 роком, Олександр Кодаков писав про свій музей: „… в отделе старины – археологическом… до 20 экспонатов быта и орудий войны ХVІІ-ХІХ вв.” В іншому листі згадує про гетьманську кераміку з колишніх палаців, предмети із бронзи гетьманського періоду, керамічні вироби минулих століть, побутові речі ХVІІ – ХVІІІ ст; ядра; кістяну люльку ХVІІІ ст. для паління тютюну, оздоблену чудовим різьбленням. У своєму домашньому музеї краєзнавець розповідав про історію Батурина, про Івана Мазепу, Василя Кочубея всім бажаючим.


На жаль, не збереглося жодної повної музейної колекції краєзнавця, а лише розрізнена частина речей, які нагадують нам про краєзнавця і сьогодні. За заповітом Олександра Костянтиновича, донькою Євгенією до фондової колекції НІКЗ «Гетьманська столиця» передано світлини краєзнавця і його сім`ї, особисті щоденники, листи, деякі археологічні знахідки, про які поінформувємо в наступних статтях.


Серед музейних предметів, пов’язаних із ім’ям О.К. Кодакова, є рукопис «Взгляд в будущее», залишений Олександром Костянтиновичем для потомків. Документ датований серпнем 1956-го, знайдений він у 2008 році допитливими школярами в парку «Кочубеївський».


Мешканці Батурина увіковічнили світле ім’я земляка, який присвятив свідоме життя благородній справі - служінню людям. Так вулиця, на якій жив, названа на честь Олександра Костянтиновича. Ім’я дослідника-ентузіаста носить і виробничий кооператив.


Безперечно, постать Кодакова є значущою у відродженні історичного минулого батуринської землі, збереженні та популяризації природного багатства нашого краю. Він заслуговує на добру про себе пам’ять.


Ірина Куртова, зберігач фондів НІКЗ “Гетьманська столиця”