Найдорожче, найцінніше, найбажаніше...
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: Понеділок, 13 травня 2019, 15:10
На одному із святкувань у Курені підійшла знайома.
- Сфотографуйте з донечкою...
До літньої жінки горнулася молодша. Старшу, Оксану Василівну Поправко, знаю ще з років, коли працювала заправницею, а крім того, зрідка дописувала до районки, розповідаючи про передових колгоспних водіїв та механізаторів. Пам’ятаю, що вона багатодітна мати і майстрова вишивальниця. Її роботи хрещиком і гладдю не раз прикрашали виставки курінських рукодільниць.
З’ясувалося, що на моєму знімку - не мама і донька, а свекруха з невісткою. Їх обопільна приязнь справила приємне враження. Он воно як буває у житті...
Напередодні Дня матері трапилося на очі минулорічне фото і згадав розмову з ще однією курінчанкою, яка пораділа за сімейство Поправків, котре зібралися на родинне свято відзначити поповнення. Вирішив поспілкуватися з засновницею родини Оксаною Василівною.
- Ой, що то за радість була. Народилася у мого внучка Серьожі донечка Вікторія. І вирішили вони із жіночкою Катею зібрати весь наш рід. Боже, яку радість подарували на схилі літ. Мені ось має виповнитися 80 (де ці літа назбиралися?), так це найдорожчий подарунок за всі мої роки. Зібралися від старого до малого. Як весело було дітлахам, які жваві ігри придумали вони. Святкували в авангардівській столові, там є де розгулятися. Ще ніколи не раділа так моя душа, як на тому сімейному святі. Вловила себе на думці: „Ось воно найдорожче, найцінніше, найбажаніше моє багатство – діти, онуки, правнуки...”
Дітей у цей світ привела п’ятеро, онуків маю десятеро, а тепер ще і восьмерко правнучат.
Найменшенькій, згаданій уже Вікторії, лише кілька місяців, а Сергій уже навчив дитя плавати. Днями принесли мені відео на телефоні. Господи, закріплене дівчатко на якійсь кульці повітряній і плаває, як рибеня. Радісно вибиває ніжками, загрібає рученятами, здається, уже затісно нашому янголику у ванній.
Сергій - Катин син, прізвище носить Степаненко. Очевидно, чули, це він заохотив курінську молодь до занять спортом. Спорудили молоді фізкультурний комплекс. Онук – атовець. Ще раніше захищав від атомної біди син Микола, він – ліквідатор.
Зараз жити б і радіти, лише миру не вистачає українській землі. Великі сподівання на молодого президента. У попередні роки виходила в мене субсидія, а тепер позбавили, бо прописані сироти. Донька моя, найкріпенька з діточок, Ніна, трагічно пішла з життя. Ото і стали у моїх вишиваних візерунках переважати темні тони. Уже начебто слід забути і не ятрити серце, змиритися, бо не повернеш. А згадаю: і ошпарить душу, як кропом: „Ніна, Ніночка, Нінуля...”, а у відповідь дзвінка тиша.
На фото я з невісточкою Олею, вона і справді мені донька, люблю, як рідну.
Слухав жінку і слухав. Усього не перекажеш, бо згадала і батька, якого не пам’ятає, бо загинув у 1941, і важкі роки сирітства, і повоєнної розрухи. Та найбільше хвилювали її слова, переживання і відчуття, що стосувалися МАТЕРИНСТВА.
Спілкувався Борис Бобришев