Як хрестик і Отче наш вберегли тата на війні
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: Понеділок, 27 травня 2019, 15:20
Народилась я в далекому 1942 році в с. Городище Бахмацького району. Батьки були бідні, мама-сирота з іншого села, а тато з багатодітної сім’ї, то ж жили по квартирах з мамою. Почалась війна. Батька забрали в армію. Коли гнали німців з нашого краю, тато забіг додому попрощатись, бо знав: ще довго доведеться воювати і не відав, чи повернеться живим.
У ті тяжкі миті прощання тато попросив маму, аби вона дала йому хоча б хрестик. А в мами його не було (в селі церкви не було). То вона сказала: «Ось Любу (тобто мене) похрестили і їй хрещена наділа на шийку простенький хрестик.» Тоді тато попросив його і сказав що скоро поверне. Ми залишилися з мамою в чужих хатах, жили впроголодь, чекали тата.
Уже потім він розповідав, як почали гнати німців. Був шофером, возив снаряди на передову для «катюш». Пройшов, починаючи з України, Білорусь, звільнив Прибалтику. І коли возив снаряди на передову, читав Отче наш, тому кулі його не брали, розбило сім машин, дійшов до Берліна і ні одної подряпини. Розповідав, що одного разу їхали з комбатом. Снаряд влучив у кабіну і пролетів просто над головою батька. Згоріли верх шапки, волосся, але батько залишився живим. А комбату снаряд влучив в серце. У Прибалтиці, коли були важкі бої, тато в окопі згубив хрестик (порвалась вірьовочка, на якій він висів). Після бою солдати пішли погрітися в хати, а тато в окопі перебирав по одній грудочці… і таки знайшов хрестик.
Отака, напевно, сила Божа. Після перемоги тато повернувся додому і віддав мені мого хрестика. З того часу минуло багато років. Мені вже 77, немає батьків, а хрестик зі мною. Скількі разів мені було важко, і завжди Бог допомагав.
Любов Рибак