Учителя невипадково називають високим іменем – народний. Його му-дрість творить ту складову річ, яку прийнято називати наступністю поколінь. Праця педагога – це насамперед напружена праця серця. Учительська теплота, ніжність, уважність залишається у наших серцях назавжди. І скільки б років нам не було -  двадцять чи п’ятдесят, нас завжди гріє вогник, який запалили педагоги рідної школи.

 

З такою місією в 1985 році прийшла до Гайворонської школи і Дончак Алла Сергіївна.  Всю себе віддавала жінка дітям, працюючи вчителем молодших класів. За роки роботи не один десяток вихованців вивела вона в світ старшої школи. Та навіть і там не залишала їх турбота першої вчительки. Кожен із них і дотепер згадує, як під її керівництвом ставили вистави,  проводили новорічні ранки, а на районному  огляді художньої самодіяльності посідали призові місця. До концертів Алла Сергіївна долучала всіх не байдужих до творчості вихованців школи. Власними руками готувала для них костюми, декорації, придумувала оригінальну постановку танців.  І якого б віку не була дитина, їй завжди  вдавалося відшукати ключик до дитячого серця, запалити вогник бажання до улюбленої справи. Мені теж пощастило бути її учнем. Ця людина була для мене не лише вчителем, наставником, я по праву вважаю її своєю другою матір’ю. Її уроки  людяності, чесності, порядності я пам’ятатиму все життя.

І нехай жінці не часто посміхалася доля, щедро обсипаючи сімейними негараздами, але вона  гордо йшла вперед. І вела  за собою нас – своїх учнів, формуючи в кожному особисть з високим іменем – людина. Мабуть тому і носить ця натхненна жінка найблагородніше звання – Заслуженого учителя України.

 

Цього вірша я написав ще в школі і присвятив їй, своїй