Повчіться, чиновники!

• 

Рейтинг користувача:  / 0

ГіршийКращий 

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 06 грудня 2019, 12:59

Зателефонували з редакції: „На вас чекає жіночка. Зможете – зайдіть...”

...Гостя явно хвилювалась. Бачу, хоче поділитись особистим, та соромилася присутніх. Пропоную пройтись проспектом, благо, будівельники бруківку на „Дружби” вкладати завершили. Відчуваю, хвилювання не полишає незнайомку і тут. Починаю першим, пропоную познайомитися.

- Звуть мене - Юлія Василівна Згонник. З Курені я. Все у моєму житті „наперекосяк”. Народилася з вадами серця. Мусила прооперуватися, живу із штучним клапаном. Потрібно планово пролікуватися, але і коштів бракує, і добиратися на „БАМ” не зручно – дома чекають на мене четверо дітей...

Перепитую, скільки дітей, бо занадто молодою здається мама.

- Не така вже і молода – 29 років. Живемо з Андрієм у громадянському шлюбі, допомоги від нього, як кіт наплакав. Особливо скрутно стало в останні півроку. І я пенсію не отримую, і на дітей виплат немає. Обнадіюють: „Ось, як у державі гроші з’являться, відразу і перерахуємо”. Звідки тим грошам у казні взятися – тільки й розмов по радіо і з телевізора, що розікрали казнокради все до копійки.

А ось-ось зима постукає у двері. У мене ж двоє учнів: Дмитрик – четвертокласник, Русланчик пішов у другий. Ігорьок і Міланка ще малі – п’ять і чотири роки. Ці посидять вдома, а старшим бігти до парт. Морозів щипучих ще не було, а як похолодає по-справжньому, як дістатися до школи. Зовсім зажурилася, руки опустилися. Слава Богу, люди проказали, що є у районі організація, де допоможуть. Тільки не точно адресу назвали, дві години шукала. Виявилося, це „Родина воїна”, офіс у приміщенні райдержадміністрації, це і збивало з пантелику.

Знайшла, зустріли привітно, наче знали мене безліч років. Спочатку це насторожило, багато де стрічали ледь не з простертими обіймами, а результату – ніякого. Тут же вийшло по-людськи. Вислухали, заспокоїли, повели до „гуманітарки”. Опікувалася мною Жанна Василівна Ровна, показала речі, допомогла підібрати. Як раділи вдома старшенькі курткам, менші – кофтинам, а Міланка – ще і платтячку. Ще чимало іншого одягу привезла у Курінь, дещо дісталося дітям із взуття. Руслан хизувався красивими туфлями, навіть мені перепало – повернулася з чобітками, правда, гумові, не по сезону, але прийде ще весна, знадобляться.

Тоді, трохи раніше ще у офісі, господарі кабінету обговорювали збіг відразу трьох свят – Українська Армія, самоврядування і День волонтера. Саме з-за останнього і прийшла до редакції. У моїй уяві волонтер – це людина з доброю душею, хто піклується про інших. То і хочу згадати добрим словом і Жанну Василівну, і її колег Альону Володимирівну Кухаренко, і Олексія Васильовича Левчановського. А ще хочу доземно вклонитися Валерію Петровичу Колоші, бо всі мої нові знайомі стверджували, що саме з його легкої руки працює „гуманітарка”, яка допомагає багатьом знедоленим родинам пережити лихоліття.

Жанна Василівна кілька раз назвала мене „донечкою”, то моя щебетушка-Міланка по праву може звернутися до неї, як до бабусі. Дівчинка прокидається вранці і відразу ж починає шукати щось під подушкою. Винувата я, необережно похвалилася малій, що бабуся Жанна подарує їй ляльку-мотанку і новорічну сукню. І знаю, впевнена, що згодом моя найменшенька в один із ранків знайде таки обіцяне. А от чи дочекаюсь я каструль, які пообіцяли в іншому кабінеті, не знаю.

Повчіться, чиновники, у Валерія Колоші і у його соратників, повчіться...

Спілкувався Борис Бобришев