Такий був час
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 29 травня 2020, 13:34
- Правда, Гнат Іванович - наш радгоспний хроніст, зібрав відомості про роботу підприємства від заснування агропункта до кінця 70 років минулого сторіччя. Зробив честь, що згадав і мене - вашого покірного слугу.
Різні оцінки даються сьогодні радянському періоду життя тодішньої держави. Маю свій погляд. Візьмімо мій власний досвід. Дійсно, працював у будівельній бригаді, тільки почав трудитися не після закінчення школи, а вже після 9 класу. Ще раніше з однолітками трудилися на зернотоку, підвозив конячкою воду. Гайсати вулицями без діла було тоді не в шані. Гордився, що заробив власною працею на обнови до школи. Починав різноробочим, попрацював навіть трактористом, доріс до керівника підприємства. Такий був час.
Ще 100 літ тому починалося підприємство із створення агропункта. Мета - виробництво фабричних цукрових буряків, а головне - товарного бурякового насіння. Це залишалося провідним нашим завданням впродовж всіх років. Проте жили не лише буряками. Вирощували збіжжя, зелені корми для дійного стада, овочі і садовину, були у нас свиноферми і курники, кожне відділення мало пасіку – бджоли давали мед, а ще підвищували врожайність. Наше господарство було флагманом передового досвіду у сільгоспвиробництві. Саме радгоспівці першими досягали високих показників у різних галузях виробництва, гукаючи за собою колег-аграріїв. Так завідуючий Калиновським відділенням Іван Курбацький уславився рекордними врожаями пшениці, Костянтин Романь був неперевершеним майстром машинного доїння. Вони - Герої Соціалістичної праці. До речі, з п’ятьох Героїв Бахмаччини трьох випестили в бурякорадгоспі. Сьогодні їх досягнення так уже не вражали б, сільське господарство набуло новітніх технологій: тут і елітне врожайне насіння, і ефективні засоби захисту рослин, і передова техніка. А тоді ми залишалися піонерами. Уже не пам’ятаю, на якому році мого керівництва отримали по 40,2ц зернових на круг. Це вражало, бо по району намолочували значно менше. А згаданий вже Костянтин Кирилович надоював більше 6 тисяч літрів молока від корови за рік. Це і сьогодні досить престижний показник. Звісно, головне завдання аграрія – виробництво продукції, за це питали в першу чергу. Проте роки керівництва міряю не лише врожаями, надоями і приростами. То були роки, коли більше уваги стали надавати розвитку соціальної сфери. Мій попередник, Михайло Григорович Потієнко, започаткував будівництво багатоквартирних будинків із зручностями звичними для мешканців міста. Мені залишилося продовжувати його справу. Так у нас зросло три триповерхові красені. Ще по одному 4-квартирних будинки звели у Жовтневому і Калинівському відділеннях. Гріх не згадати наш дитячий садочок – об’єкт заздрості багатьох керівників, які пізніше почали зводити заклади для дошкільнят і в колгоспах. Побудували сучасний на ті роки зерноочисний комплекс, почали асфальтувати радгоспівські дороги, вулиці і навіть алеї. Сумісний автопарк чотирьох відділень складав 88 автомобілів. А сільськогосподарської техніки – комбайнів, ґрунтообробних і допоміжних машини – було 89 одиниць. Уявляєте, скільки робочих потребувало наше господарство. Радгосп працевлаштовував до півтисячі чоловік, а в сезон ця кількість подвоювалася. Ще раз зазначу, що система все наполегливіше поверталася до людей обличчям. Частіше пропонувалися для робітників і службовців лікувальні путівки до санаторіїв, до будинків відпочинку. Було звичним надавати путівки нашим дітям до піонерських таборів. Ставали звичними закордонні туристичні подорожі, радгоспівці знайомилися зі світом. Упевнений, жили ми веселіше, і не тому, що були молодші. Згадую зрідка святкову колону радгоспівців на Перше травня з власним духовим оркестром. До речі, мали два такі колективи. Усі урочисті, святково вдягнені і сповнені впевненості у завтрашньому дні. А потім збирались у нашому клубі.
Де все це тепер? Від клубу не залишилося вже і стін... Ніяк не можу змиритися з тим фактом, що і в мою пору радгосп відправляв бурячне насіння не лише для господарств СРСР, а й за кордон. Не гордували придбати нашу продукцію навіть буряківники Франції, країни-флагмана у вирощуванні цукристих. Тепер купляємо самі, задушивши таку прибуткову галузь власними руками. Правонаступником радгоспу стало СТОВ „Надія”, ото і живу з надією, що згодом повернеться таки колишня слава на наші чорноземи. Дай, Бог, залишитися їм нашими, українськими.
Владислав Шурда
На сівбі хлібороби СТОВ „Надія” – правонаступники радгоспа-ювіляра.