Медицина на „Куличках”

• 

Рейтинг користувача:  / 0

ГіршийКращий 

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 17 липня 2020, 14:29

Ще за умов жорсткого карантину завітав у село Перемога, для вуха старшого покоління звичніше звучить, як Петровське відділення бурякорадгоспу. Колишнє радгоспівське селище зберігає досить пристойний вигляд сучасного – тут і клуб, і магазин, і фельдшерський пункт. Саме останній привернув тоді найбільшу увагу, очевидно, асоціюючись із коронавірусною проблемою. Захотілося зустрітися із представником закладу. Задум вдався, але перевізник-супутник квапився, то із завідуючою пунктом Валентиною Іванівною Васечко вдалося поспілкуватися лише недавно.

- Ні, це не перше моє робоче місце. Набувала досвіду операційною сестрою в одному з київських госпіталів, столичний ритм тримав у напрузі – роботи завжди вистачало, але це мені подобалося. З чоловіком повернулися у Бахмач, пішла працювати медсестрою до дитячого садочка бурякорадгоспу. Усе було б добре, та садок виявився зайвими - ось вже 15 років у Перемозі.

- Тепер з населенням не густо, ще недавно було вдвічі більше. Люди виїжджають. Пам’ятаєте: „Риба, де глибше, а чоловік...” Нині тут живе 83 мешканці, переважно літні люди.

- Звісно, не багато. Рекорд – 10 відвідувачів за день, пацієнтів більшає пізньої осені. До традиційних хвороб додаються ще і простудні недуги. Як відвідувачів небагато, сама вирушаю до своїх підопічних. Далеко ходити не потрібно, у селі лише чотири недовгі вулиці. Ще двоє незламних хуторян чекають на мене у Дуб’янці.

Поцікавлюсь здоров’ям, перекинемося слівцем, люди потребують спілкування – для багатьох це теж ліки. З самими ж пігулками не зовсім просто. Моїм старим не легко дістатися аптеки, навіть, коли маршрутка досить регулярно доставляла до райцентру по середах та п’ятницях, Докорінно ситуацію ускладнив карантин – ні електрички, ні маршрутки. Доїхати можливо було лише приватним авто, це виливалося у копієчку. Вихід знайшовся у домовленості з фармацевтами, які надають препарати під реалізацію. Запасаюсь найбільш вживаними ліками, в разі потреби довожу потрібні пігулки наступного дня.

- Діагнози у більшості вже давно визначені, як трапляються ускладнення, бувало викликали швидку, частіше направляю до сімейних лікарів.

- Ось нещодавно сама захворіла. Таблетки доставляли то водії молоковозів, то сусіди, хто вирушав у Бахмач по справах. Народ тут дружний, згуртований, інакше не виживеш.

- На жаль, дітей у селі все менше. Знаю всіх по іменах: Андрійко, Оля і Богданка. Зустрічаємося не часто – вони у нас міцненькі, то, слава Богу, моєї уваги не потребують. Доки я у пункті, вони у школі. А от із Іванкою зустрічаємося, під час навчання автобус відвозить її до батьків у Черемушки, а я, користуючись нагодою, добиралась до електрички. Часто спілкуюсь із дівчам, знаю про справи решти. Тільки коли це було... Карантин змусив долати відстань пішки. Чотири версти не так вже й далеко, восени та взимку дистанція нібито подвоюється.

- Уже відновився звичний рух поїздів, а раніше користалася спецпотягом, у двох вагонах перевозили за перепустками працівників поліції, медиків, інших необхідних спеціалістів. Якби не ці поїзди, не знаю, як би викручувалися. Хоча з місяць добиралася і автостопом, і на обох власних. Скоріше б наука винайшла засіб від напасті, так вже набрид короновірус, хоча, дякувати долі, поки що він нас оминає...

Спілкувався Борис Бобришев