Згадали
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 07 серпня 2020, 10:46
З нагоди 100-річного ювілею Бахмацького ордена Леніна бурякорадгоспу районна незалежна газета „Порадник” у попередніх випусках уже розповідала про зародження підприємства, про кращих радгоспівців, подавала спогади колишніх керівників і працівників.
У колективі планували відсвяткувати визначну дату з розмахом, в традиціях підприємства, запросивши на урочистість усіх бажаючих. Бачилося святкове дійство на радгоспному стадіоні, вже були обговорені гасла і вигляд імпровізованої сцени на кузовах вантажівок, як це робилося у радгоспі з нагоди святкувань Обжинків, ювілеїв Дня Перемоги, інших визначних дат. Так і відбулося б, та вплутався підступний коронавірус. Правонаступник Бахмацького ордена Леніна бурякорадгоспу - колектив СТОВ „Надія” все відкладав урочистість, сподіваючись на скасування карантину. Мусили таки змиритися з обставинами і відсвяткували менш масштабно, майже у родинному колі, проте досить піднесено і дуже зворушливо.
На зорі свого зародження радгосп відігравав певну роль містоутворюючого фактора. Значно впливав на громадське життя Бахмача, зокрема, тривалий час виконував роль спортивного епіцентру. Ще й зараз футбольна команда радгоспівців – учасниця районних турнірів і чемпіонатів. Зваживши на це, голова районної ради Микола Михайлович Іванюк запропонував включити у заходи по вшануванню ювілею і турнір зі шкіряним м’ячем. У змагання включилось чотири футбольні дружини. Це ФК „Совхоз”, ФК „Григорівка”, ФК „Авангард” і ФК „Ветерани радгоспу”.
Команди досить рівні і турнір виявився достатньо видовищним. Вищу сходинку зайняли ФК «Григорівка», другу - курінці з ФК „Авангард”.
Відбувся турнір і з волейболу. Тут змагались теж чотири колективи: „Колос”, „Ветерани”, „Совхоз-І” і „Совхоз-ІІ”. Саме радгоспівська команда, позначена першим номером стала переможцем.
Спортивне свято зібрало доволі вболівальників, викликало бурю емоцій. Та облишимо стадіон, перемістимося до залу засідань СТОВ „Надія”, де має відбутися головне дійство.
Запрошені вже роздивилися і прокоментували численні фото, розміщені на кількох стендах. Упізнавали товаришів по праці, по самодіяльній роботі у клубі, дивувалися, якими молодими були і як швидко сплинув час.
Розпочалась офіційна частина виступом директора. Володимир Миколайович Романенко стисло виклав історію створення підприємства, вказав на головні віхи його розвитку, згадав найважливіші моменти з радгоспівського життя.
Його колега з приставкою „екс” - Владислав Дмитрович Шурда поділився своїми спогадами, назвав імена найпрацьовитіших радгоспівців, хто примножував славу передового колективу.
Авторові цих рядків було приємно почути знайомі прізвища героїв численних газетних нарисів, заміток, фоторепортажів. Це комбайнер Микола Калашник, брати-трактористи Вільковські – Василь та Микола, їх колеги Степан Мінченко, Микола Вдовін, Степан Іванько, Петро Поголов. Не забув згадати водіїв Василя Поліщука і Федора Шевченка. Останній, до речі, йдучи на заслужений відпочинок, попросив продати стареньку вантажівку – об’єкт списання у брухт. Довго лагодив ГАЗона, та все ж Федір Федорович повернув автівці друге життя, ще довго виручав радгоспівців, доставляючи кому вугілля, кому дрова, кому врожай...
Владислав Дмитрович назвав доярку Віру Кобець, тваринниць Тетяну Білецьку, Віру Лебідь, Ганну Семеренко, Ольгу Бурич. Успіхи ферми залежать від роботи в полі, то прозвучали імена Віри Шиш та Євдокії Ціленко.
Софія Олексіївна Сорока – колишня голова профкому згадала минулі сонячні дні рідного підприємства.
- Праця переважно була фізично напружена, але пригадую, що в більшості радгоспівці йшли на роботу, як на свято. Дбали тоді не лише про надої, прирости, гектари і центнери. Не забували і про соціальну сферу, про відпочинок. Цю традицію заклав ще наш легендарний керівник Гаврило Кочетов. Гості радгоспу дивувалися нашим тінястим алеям з трояндами і бузком, а яким привабливим був ставок. Ми гордилися власним клубом, хором відомим далеко за межами Чернігівщини. Танцювальний майданчик з духовим оркестром приваблював молодь з багатьох куточків міста. До речі, у нас було два духових колективи.
Радгоспівці мали змогу отримати санаторні путівки на лікування, чи відновитися у будинках відпочинку. Діти набували сил у піонерських таборах, коштувало це справді смішні гроші. А скільки нас побувало у туристичних подорожах!? Особливо престижно було вирушити за кордон, сьогодні, на жаль, рядовий трудівник позбавлений такої можливості.
Хочу ще зазначити, що той період відбився у моїй свідомості, як час дисциплінованості і відповідальності, додам, стосувалося це і керівників, і рядових трударів...
Володимир Омелянович Мелашенко розповів про колишнє Калинівське відділення, колектив якого очолював. Згадав передовиків тих років, хто зміцнював економічну базу відділення зокрема, і радгоспу в цілому. Пожвавлення серед присутніх викликали слова, що 40 свиней здавали щомісячно на м’ясокомбінат, і свинина не була збиткова.
Доповідач мав би зазначити, що до їдалень усіх чотирьох радгоспівських відділень свинину постачали теж з їх ферми.
Валентина Михайлівна Ткач – колишня вихователька дитячого садочка нагадала, що саме у цьому приміщенні була одна із груп, порадила прислухатися і почути відголос давніх святкових ранків із дзвінкими голосами малечі. Справді, і повітря, і стіни сповнені тієї атмосфери, що надихнуло Валентину Михайлівну більшу частину виступу промовити римованими словами.
Олександру Івановичу Ткаченку випало керувати у складний період руїни, занепаду колись передового підприємства. Тотальне безгрошів’я, нові поняття, такі, як „бартер” жорстко вдиралися у тогодення. Усе ж багато вдалось зберегти, реорганізувавши господарство у СТОВ. Назвали символічно „Надією”, сподіваючись, що підприємство ще відродить свою колишню славу. Що воно, по суті, уже і робить.
Спілкувалися з аудиторією Володимир Омелянович Мелашенко, його колега Віктор Олексійович Іванько, Віктор Федорович Міщук, чиї, батьки весь вік пропрацювали у радгоспі. Завітали до радгоспівців голова Халимонівської сільської ради Олександр Миколайович Євтушенко і депутат Бахмацької сільської ради Володимир Михайлович Соловецький, кожному було про що сказати.
Уже не сподівалися побачити на урочистості міського голову Павла Миколайовича Шимка, але очільник міста все ж встиг, хоча нагальних справ того дня було в нього по вуха. І привітав, і поздоровив, ще й вручив ювілярам подарунок.
Із заключним словом звернувся Володимир Миколайович Романенко.
- Радгосп, справді, був господарством високої культури землеробства, передового тваринництва і це дається позитивно взнаки. Ми не стоїмо на місці, сьогодні СТОВ „Надія” входить до складу української молокопереробної компанії „Мілкиленд”, яка об’єднує 12 підприємств молочної промисловості Східної Європи. Наші виробничі інтереси тепер простяглись за межі Бахмаччини, ми присутні у Борзнянському і Конотопському районах. Це про географію. А тепер за продуктивність праці. Щойно завершились зернові жнива, по 60 центнерів на круг – такий наш доробок. Колись за вдвічі менший врожай наші хлібороби отримували звання Героїв, а для плугатарів сьогодення це стає нормою...
Борис Бобришев
Зал засідань – не стадіон, усіх бажаючих не вміщав. Часто чув бідкання, що відсутній той, чи інший. Кілька раз долинало ім’я Анатолія Пантелеймоновича Паристого. Поцікавився, про кого річ. А йшлося про і токаря, і про інженера по механізації трудомістких процесів, і про керуючого дільницею, і голову профкому. Таким запитаним був радгоспівець.
Був на слуху і Юрій Прокопович Вовкогон – патріот підприємства, ветеран радгоспу, це він ще з осені минулого року заходився готуватися до ювілею, квапив оргкомітет. Хтось назвав Прокоповича хрещеним батьком пам’ятного заходу, очевидно воно так і є.