У пам’яті серця
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 26 лютого 2021, 13:27
У руках краєзнавчі матеріали „Слово про журналіста”, видані Бахмацькою центральною районною бібліотекою до 80-річчя від дня народження Миколи Федоровича Шевченка. Дивуюся, як збіг час, минуло десятиліття і вже визрів 90-річний ювілей. Перегортаю сторінки, перебігаю очима знайомий матеріал, бо сама ж і готувала. Ловлю себе на думці, що багато виклала б тепер інакше, бо нині знаю про Миколу Федоровича більше, ніж тоді. Переважно в уяві моїх земляків він постає якраз журналістом, що і винесене у заголовок міні-видання. Пізніше дізнавалася про інші його таланти і захоплення. Виявляється, наш земляк мав хист малювати, красиво співав, знав безліч українських народних пісень. Акторські його здатності відзначали чимало моїх співрозмовників. Недаремно був ватажком драмгуртка у сільському клубі і агітував колег-аматорів на виступи не лише перед земляками, обходили зі своїми виставами ближні хутори і села навколо Красного Колядина на Талалаївщині.
І все ж головна його талановитість, як і має бути у носія промовистого прізвища ШЕВЧЕНКО, це Божий дар володіння словом так, що лунало воно з вуст доречно, виважено, влучно. Його поезія відрізнялась довершеною римою. Це він протягом багатьох років озвучував вуста Панаса Половотряса, який звертався до читача доволі часто. І тоді передплатники районки тривалий час згадували, а то і цитували у спілкуванні вдалі рядки Панаса, який викривав бюрократів, ледарів, недолугих керівників. Дивно, але окремі крилаті фрази чути й досі.
Так, головна справа М.Ф. Шевченка - районна газета, якій віддав чверть століття життя. За роки його керівництва на сторінках «Радянського села» - однієї з найпотужніших районок на Чернігівщині з 19-тисячним тиражем(!) видавалися тематичні сторінки, що торкалися найрізноманітніших проблем тогодення. Серед них - «Сім’я та школа» і «Медична», «Економічна» і «Люби та знай свій рідний край»... Особливою популярністю користувалася літературно-мистецька сторінка «Струни серця», на шпальтах якої пробували своє перо початківці. Останніми Микола Федорович опікувався з особливою турботою, бо і сам почав писати ще з шкільних років. Недаремно редакція «Радянського села» стала „кузнею кадрів”. Троє журналістів з колективу, очолюваного Миколою Федоровичем Шевченком, пішли редакторами в інші райони, двоє очолили обласні газети. Це чудово!
І все ж найбільше враження на мене справляло його володіння мовою. Він і справді користувався „співучою і солов’їною”. Якось запросили до нашої бібліотеки гостей, серед них були і Шевченко та Кашка. Стала свідком їх спілкування, говорили вони невимушено і природно, слова немов би лилися, як завчені тексти. Саме тоді прокинулося бажання знати українську досконало. Зараз багато полеміки навколо цієї проблеми, а все просто, серед нас бракує носіїв мови рівня Миколи Федоровича і Володимира Васильовича. До речі, член Асоціації Українських Письменників, член Національної Спілки Письменників України Володимир Кашка вважав Миколу Федоровича своїм учителем.
Збігає час, стрімко змінюються пріоритети цінностей, та і на тлі тих змін пам’ять серця свято береже імена талановитих людей рідного краю, серед яких і мій земляк – патріот і літописець Бахмацького краю, рідного Присеймів’я Микола Федорович ШЕВЧЕНКО.
Яна Гросман - бібліограф міської
бібліотеки для дорослих
P.S. Такі люди, як Микола Федорович ШЕВЧЕНКО, заслуговують, аби їх згадували частіше, ніж трапляються їх ювілеї. Пропоную районній газеті відродити літературно-мистецьку сторінку «Струни серця» і назвати ім’ям її засновника - Миколи Шевченка.